Водоспади Дюден

Ви чуєте це, перш ніж бачите. Шум наростає, коли ви йдете стежкою, а потім саме повітря змінюється — стає прохолоднішим, важчим, несучи тонкий туман, який осідає на ваших руках і на об'єктиві вашої камери. Папороті та мох густо ростуть на мокрій скелі. Камінь під ногами стає темним і слизьким. Ще кілька кроків, і з'являється вода, що широкою білою смугою падає в басейн внизу.

Є два водоспади Дюден, і відвідувачі часто вважають, що це одне й те саме місце. Це не так. Верхні водоспади розташовані в глибині країни, в затіненому парку на північній околиці Анталії, де річка впадає в скелясту улоговину. Нижні водоспади знаходяться за кілька кілометрів на узбережжі, де та сама річка досягає скель і впадає прямо в Середземне море. Одна річка, два дуже різні враження. Якщо у вас є час, побачте обидва.

Почніть з верхніх водоспадів. Стежка веде вниз через невеликий парк платанів до басейну біля основи. Найкраще те, що відбувається за водою. Під виступом проходить природна печера, і через неї вас веде доріжка. Ви проходите вздовж задньої частини падаючих стін, з камінням зверху та водою попереду. Шум всередині настільки гучний, що люди перестають розмовляти.

Вийдіть на протилежний бік і озирніться. Пізнього ранку сонячне світло часто ловить бризки та створює веселку, яка змінюється під час вашого руху. Камінь у печері нерівний і постійно вологий, тому тримайтеся за поручні та сповільнюйтеся. Діти люблять цю ділянку. Фотографи також люблять, а це означає, що у вузьких місцях може бути черга. Будьте терплячими — це короткий прохід, і всі проходять.

Звідки береться вода? Весь цей регіон розташований на вапняку, який дощ з часом розчиняє в тріщинах, каналах і печерах. Річки тут зникають під землею і знову з'являються деінде. Дюден бере початок з потужних джерел на північ від міста, що живляться водою, що падала на гори Таурус і проходила під землею. Ось чому потік залишається досить стабільним протягом року і чому вода холодна навіть у розпал літа.

Вапняк робить ще дещо. Вода, що несе розчинене вапно, знову відкладає його, коли бризкається та аерується, утворюючи кіркувату породу, яка називається травертин. Кожен виступ, який ви тут бачите, є результатом цього процесу. Водоспад повільно утворює скелю, з якої він падає. Подивіться на край, і ви можете помітити грудкувате, шарувате каміння, а не чітко зрізаний край. Гілочки та листя покриваються і зрештою перетворюються на частину скелі.

Парк навколо верхнього водоспаду належить місту, і сім'ї використовують його як парк, а не як пам'ятник. Під деревами є чайні сади, качки на спокійній воді над обривом і стежки вздовж берега річки. Вихідні насичені. Ранок будніх днів спокійний. Купіть склянку чаю, сядьте за один зі столиків біля води та спостерігайте, як течія прискорюється, наближаючись до краю.

Тепер узбережжя. Нижній водоспад знаходиться в Ларі, на східній стороні Анталії, де річка досягає краю суші. Тут вона падає приблизно за сорок метрів зі скелі прямо в море. Під нею немає пляжу і немає можливості спуститися вниз. Вода одночасно б'ється об скелю та Середземне море, а вітер зносить бризки вбік вздовж скелі.

Парк на вершині скелі відкриває вам вид зверху та збоку. Платформи та поручні дозволяють дивитися вниз на водоспад, хоча кут огляду з суші обмежений. Кращий вид відкривається з води. Човни відправляються з пристані та пляжних клубів і під'їжджають ближче до водоспаду, тому ви бачите всю скелю одразу. Візьміть із собою щось для захисту телефону, якщо ви поїдете на одному з цих човнів.

Річка здійснює незвичайну подорож. Вона тече над землею, занурюється у вапняк, проходить через печери та канали, і знову виходить на поверхню, перш ніж досягти узбережжя. Вода також забирається по дорозі для міста та для виробництва електроенергії, тому об'єм води, що протікає через водоспад, варіюється. Після сильного зимового дощу потік сильний і гучний. У сухе пізнє літо обидва водоспади можуть виглядати меншими, ніж показують листівки.

Практичні поради. Ці дві ділянки розташовані окремо, кожна з власним входом і парковкою, і вони не можуть бути розташовані один від одного пішки — використовуйте таксі, автобус або автомобіль між ними. Одягайте взуття з надійним зчепленням, особливо для печерної стежки. Весна дає найсильнішу течію і найзеленіший парк. Рано чи пізно вдень світло краще для фотографій, і натовпів менше. В обох місцях є кафе та туалети.

Вздовж узбережжя цей процес відбувається набагато масштабніше. Сама Анталія стоїть на полиці травертину, а бліді скелі над старою гаванню побудовані з того ж каменю, багатого на вапно, який відкладався водою протягом дуже тривалого періоду. Коли ви пізніше пройдетеся набережною та подивитеся вниз на цю порізану скелю, ви побачите роботу річок, подібних до цієї. Після сильного дощу невеликі водоспади стікають з краю скелі в кількох місцях.

Перш ніж покинути верхній водоспад, відійдіть від перил і на хвилину постійте під платанами. Звук з реву переходить у рівномірний шум. Десь позаду гуде транспорт з міста. Вода, що протікає повз вас, зараз падала дощем на гори, які ви не бачите звідси, провела деякий час під землею і протягом години буде в морі. Відчуйте прохолодне повітря на своїй шкірі, поки воно ще є.