Старе місто Анталії

Вулиці тут вузькі та вимощені округлим камінням. Ідіть повільно. Звук дивно поводиться між високими стінами — скутер за три вулиці здається близьким, а розмова на наступному розі зникає. Влітку густа тінь. Навесні повітря пахне квітами апельсина та рибою на грилі біля гавані пізніше цього року. Час від часу відкривається провулок, і ви раптово бачите море далеко внизу.

Старе місто називається Калеїчі, що означає всередині замку. Це буквальний опис. Район розташований в межах старих міських стін, обвитих навколо невеликої гавані на Середземному морі. План не є сіткою. Провулки вигинаються, звужуються та закінчуються без попередження. Загубитися тут — це нормально, і це також правильний спосіб побачити це місце. Стіни та море завжди повертатимуть вас назад.

Місто було засноване царем Пергамона на ім'я Аттал II у другому столітті до нашої ери, і воно було назване на його честь. Воно перейшло до Риму, потім до Візантійської імперії, потім до сельджуків, а потім до османів. Кожен з них залишив щось у пам'ятці. Цікавим Калеїчі робить не окремий пам'ятник. Це те, що ви можете пройти повз чотири різні століття за п'ять хвилин, не змінюючи вулиць.

Почніть з Адріанових воріт на східній стороні. Вони мають три арки з білого мармуру, вмуровані в стару стіну, з вежами з обох боків. Вони були побудовані для візиту імператора Адріана у 130 році нашої ери. Подивіться вниз, проходячи повз. Оригінальна бруківка збереглася під сучасним проходом, і вона має глибокі канавки, вирізані колесами возів. Ворота були заблоковані протягом тривалого часу, і їх знову відкрили лише в сучасну епоху.

Найвищою пам'яткою є мінарет Ївлі, рифлений мінарет. Він побудований з цегли, а його вал розділений на вісім півкруглих канав, що йдуть знизу вгору. Він датується періодом сельджуків, тринадцятим століттям, і став візуальним знаком Анталії. Ви побачите його на вуличних знаках та на муніципальних логотипах. Смуги бірюзової плитки біля основи зношені, і вони найкраще видно, коли сонце світить позаду вас.

Неподалік стоїть одна з найбагатших будівель країни, і більшість людей проходять повз неї, не зупиняючись. Вона називається Кесік Мінаре, усічений мінарет. Спочатку споруда була римським храмом. Її було перетворено на візантійську церкву. Пізніше вона стала мечеттю, і до неї додали мінарет. Пожежа у дев'ятнадцятому столітті знищила дах і обірвала мінарет. Усі ці етапи одразу видно в кладці.

На південній околиці старого міста, на вершині скелі, стоїть вежа Хидирлик. Вона кругла, побудована з великих кам'яних блоків і стоїть на квадратній основі. Вона римська. Для чого вона була призначена, невідомо. Серед пропозицій є гробниця для важливої постаті, маяк і оборонний оглядовий пункт. Ніхто не довів жодного з них. Це одне з найкращих місць у місті, щоб спостерігати захід сонця над водою.

Гавань внизу — причина існування міста. Вона невелика, захищена скелею, і століттями служила робочим портом. Через нього йшла торгівля, паломники та армії. Сьогодні тут швартуються туристичні катери та яхти, а вздовж набережної розташовані ресторани. Якщо ви можете впоратися зі схилом, спустіться пандусом, а не ліфтом. Масштаби скелі мають сенс лише тоді, коли ви спускаєтеся пішки.

Дерев'яні будинки – це інша половина Калеїчі. Будинки османської епохи тут зазвичай мають кам'яний перший поверх і дерев'яний верхній поверх, який виступає над вулицею. Цей навис називається кумба, і він дозволяв родині бачити вулицю вгору та вниз, не будучи поміченою. Вікна мають дерев'яні віконниці. Внутрішні двори ховаються за простими дверима. Багато з цих будинків зараз функціонують як невеликі готелі, відреставровані кімната за кімнатою.

За Калеїчі не завжди доглядали. До середини ХХ століття більша його частина занепала, а будівлі втрачалися. Програма збереження архітектури 1980-х років змінила це, відновивши вулиці та будинки, а гавань перетворилася на пристань для яхт. Ця робота отримала міжнародне визнання в туристичній сфері. Вона також змінила тих, хто тут живе. Багато корінних мешканців переїхали, оскільки ціни на нерухомість зростали, що є типовою тенденцією для старих міст у всьому світі.

Дві речі винагороджують за обхід. Музей Анталії розташований за межами старого міста на захід, і в ньому зберігається скульптура з Перге, яка входить до числа найкращих римських колекцій. А на самих провулках шукайте невеликі магазинчики, що продають свіжовичавлений апельсиновий сік. На рівнині навколо міста ростуть цитрусові, і фрукти тиснуть перед вами. Гранат – інший варіант, і він гостріший, ніж більшість людей очікує.

Стіни вражають. Збереглися секції на східній та південній сторонах, і кладка змінюється, коли ви йдете за ними. Великі квадратні блоки біля низу стародавні. Над ними кам'яна кладка стає грубішою та більш змішаною, з фрагментами старих будівель, які повторно використовуються як заповнення. Шукайте барабан колони або різьблений фрагмент, що стоїть збоку в стіні. Будівельники тут брали все, що було під рукою, знову і знову, протягом століть.

Калейчі достатньо маленький, щоб перетнути його за п'ятнадцять хвилин, і він винагороджує за кілька проходів. Ранок пасує до пам'ятників, коли світло падає на східні стіни, а магазини все ще працюють. День підходить для гавані та човна вздовж скель. Вечір підходить для вуличок, коли відвідувачі вже пішли, а мешканці вийшли. Район відчувається як три різні місця залежно від того, коли ви проходите крізь нього.

Знайдіть стіну біля краю скелі ввечері та сядьте на неї. Внизу вас вода рухається об скелі, а гори через затоку змінюють колір з сірого на рожевий, коли згасає світло. Позаду вас порожніє вуличка, якою ви йшли раніше. Люди спостерігали за цією ж затокою з цієї ж скелі понад дві тисячі років. Сьогодні ввечері ваша черга, і ніхто не покращив краєвид.