Термессос

Зупиніться на секунду та прислухайтеся. Тут, нагорі, шум здебільшого вітер, що рухається крізь соснові гілки, а потім нічого. Десь під стежкою співає птах. Ваше власне дихання гучне, бо підйом крутий, а повітря розрідженіше, ніж на узбережжі. Ґрунт — це пухкий вапняк та соснові хвої, і він пахне гарячою смолою. Серед дерев лежать обвалені брили тесаного каменю, наполовину вкриті мохом та сухим листям.

Термессос розташований у національному парку в горах на північний захід від Анталії, на висоті понад 1000 метрів. Дорога веде вас через ліс до паркувального майданчика. Звідти пішохідна стежка плавно піднімається до руїн, і більшості людей потрібно близько тридцяти хвилин, щоб дістатися до головної території. Це справжня прогулянка, а не прогулянка. Нагородою є місто, яке майже ніхто не забудовував, в оточенні, яке пояснюється з моменту прибуття.

Люди, які тут жили, були пісідійцями. Вони не були лікійцями і не були грецькими колоністами. Пісідія була гірською країною вглиб країни від цього узбережжя, а її міста мали репутацію незалежних та воюючих. Вони розмовляли своєю рідною мовою ще до того, як грецька стала писемною. Життя на цій висоті, за скелями, з однією складною під'їзною дорогою, було радше продуманою стратегією, ніж випадковістю географічних особливостей.

Олександр Македонський пройшов цим шляхом під час своєї кампанії через Малу Азію, і Термессос — одне з місць, яке він не захопив. Стародавні записи описують, як він прибув під місто, оцінив позицію та вирішив, що облога тут коштуватиме дорожче, ніж вона того варта. Він рушив далі. Пройдіть останнім відрізком стежки та озирніться назад у долину, і причини стануть очевидними. Немає простого способу привести сюди армію.

Підхід був захищений стінами та вежами. Під час підйому зверніть увагу на лінії кладки, що йдуть по схилу, та на залишки воріт на старій дорозі. Блоки вирізали та встановлювали без розчину, покладаючись на вагу та точність. Місцями можна побачити, де стіна була побудована на природній скелі, тому скеля стала частиною оборони. Будь-хто, хто атакував, мав прорватися у вузький, добре видимий простір.

Театр — причина, чому багато людей здійснюють цей підйом. Він вирубаний у схилі пагорба на краю обриву, а місця для сидіння виходять у прогалину, де частково обвалилася будівля сцени. Крізь цю прогалину ви дивитеся прямо на гору через долину та на шари хребтів за нею. Сядьте на півдорозі та затримайтеся трохи. Мало які стародавні театри десь розташовані з такою впевненістю.

Вода була центральною проблемою міста. Тут немає річки та надійного джерела, тому мешканці вирубували величезні цистерни в корінній породі та збирали дощову воду з дахів та мощених поверхонь. Кілька з них збереглися на рівнині поблизу центру, з вузькими отворами, що відкриваються в глибокі камери. Деякі не огороджені. Будьте обережні, обходячи їх, і тримайте дітей близько — отвори легко не помітити серед чагарників.

Навколо відкритої території ви знайдете залишки громадських будівель: гімназию та лазню з високими стінами, залу ради та тераси, на яких колись розташовувалися храми та пам'ятники. Зараз дерева ростуть на більшій її частині. Блоки лежать саме там, де вони приземлилися. Відсутність реконструкції є частиною привабливості. Ви бачите руйнування, а не реставрацію, і вам доведеться самостійно складати будівлі докупи.

Слідкуйте за вказівниками до некрополя, і місце змінить свій характер. Сотні кам'яних саркофагів розкидані по схилах серед сосен, багато з них перекинуті, тріснуті або з важкими кришками, що зісковзнули. Деякі несуть різьблені розетки, щити або фігури левів. Землетруси та грабіжники гробниць між ними пояснюють цей безлад. Прогулянка по ньому дивна та пам'ятна — цілий схил пагорба з розбитих кам'яних трун, і більше нікого не видно.

Одна гробниця стоїть окремо. У скелі вирубана камера з рельєфним зображенням вершника в обладунках, а також зброї та щита. Традиція ідентифікує її як місце поховання Алкетаса, офіцера Александра, який опинився на боці, що програв у війнах, що послідували за смертю Александра, і який загинув у Термессі. Різьблення пошкоджене та вивітрюване, але кінь і вершник все ще читаються в яскравому світлі.

Місто ніколи не було зруйноване ворогом. Найімовірнішим поясненням його кінця є землетрус, який порушив водну систему, після чого життя на цій висоті втратило сенс. Люди спустилися вниз. Ліс зімкнувся. Сьогодні національний парк навколо нього охороняє диких кіз, оленів та хижих птахів, і ви можете побачити або почути їх під час прогулянки. Ранній ранок – найкращий час як для дикої природи, так і для прохолодного повітря.

Термессос ніколи повністю не розкопували. Були проведені дослідження та роботи з розчищення, але більша частина міста все ще лежить під ґрунтом, чагарниками та обваленим камінням. Це незвично для місця такого розміру в Туреччині. Це також означає, що стежки неформальні, а покажчики обмежені, тому врахуйте більше часу, ніж показують відстані. Написи з'являються на блоках у підліску, багато з них записують дари, зроблені місту іменованими громадянами.

Перш ніж почати спуск, сядьте на блок біля театру та нічого не робіть кілька хвилин. Вітер тут найгучніший. Внизу долина обривається, а дорога, якою ви їхали, – це тонка лінія в деревах. Люди обрали цей твердий, безводний хребет, бо він давав їм свободу, і вони стримували його проти найуспішнішої армії свого часу. Тепер він у сосен. Не поспішайте спускатися стежкою.