Стіни Діярбакір і сади Хевсель

Покладіть руку на стіну. Камінь темно-сірий, майже чорний, шорсткий з крихітними отворами, як губка, і після ранку на сонці він справді гарячий. Це базальт, охолоджена вулканічна порода, і все укріплення навколо цього міста побудоване з нього. На валу вітер дме на вас з відкритого боку. Внизу та позаду ви чуєте місто — гудки автомобілів, поклик продавця, шкільний двір. Стіна розташована між цими двома речами.

Кільце простягається на понад п'ять кілометрів навколо старого міста, слідуючи краю базальтового плато над Тигром. Уздовж нього стоять десятки веж, круглих, квадратних і багатокутних, з нерівними інтервалами. Місцями стіна піднімається на висоту п'ятиповерхового будинку. Секції багато разів перебудовувалися, тому ви можете прочитати різні епохи в руслі та кольорі. Майже нічого тут не є одним єдиним періодом.

Чотири головні ворота відкриваються через стіну, і їхні назви розповідають вам про місцеву географію. Північні ворота — Гірські ворота, що виходять на високогір'я. Західна брама — це Урфська брама, що на дорозі до Шанлиурфи. Південна — Мардинська брама. Східна називається Новою брамою, і вона виходить у бік річки. Торговці, армії та паломники використовували ці чотири отвори протягом століть, і рух транспорту досі проходить через них.

Пройдіться на південь вздовж стіни, щоб знайти дві вежі, які виділяються серед інших. Обидві були збудовані в 1208 році за часів правителів міста Артукідів, і обидві мають глибоке різьблене оздоблення. Шукайте двоголового орла та крилатих левів із завитими хвостами, вирізаних смугами, що обвивають барабан вежі. Зверху та знизу проходять широкі смуги арабського напису кутовим шрифтом. Це кам'яне різьблення, призначене для читання здалеку будь-ким, хто наближається.

Продовжуйте дивитися на поверхні під час прогулянки. Ці стіни мають написи багатьох різних правителів грецькою, арабською, перською та османсько-турецькою мовами, вирізані на різній висоті протягом понад тисячі років. Деякі фіксують ремонт, деякі називають полководця, деякі є релігійними. Разом вони утворюють публічний реєстр усіх, хто володів цим містом і хотів, щоб цей факт був зафіксований на вулиці. Дуже мало будівель де-небудь зберігають такий довгий письмовий запис на своїй зовнішній стороні.

На північному кінці розташована внутрішня фортеця, огороджена стіною всередині міста-фортеці. Усередині неї ви знайдете внутрішні двори, стару будівлю губернатора провінції, церкву та музей, який зараз займає відреставровані адміністративні будівлі. Земля тут була заселена набагато довше, ніж свідчать видимі споруди. З її північно-східного краю ви отримуєте перший чіткий вид на долину річки, і цей вид є причиною піднятися.

Тепер подивіться на схід і вниз, і колір повністю зміниться. Між основою стін і Тигром лежить широка зелена смуга — городи, сади, тополі та зрошувальні канали. Це сади Хевсель. Їх обробляли дуже давно, забезпечуючи місто всередині стін їжею, і вони обробляються донині. Влітку контраст надзвичайний: чорний камінь, потім смуга насиченого зеленого кольору, потім бліда річка.

Кавуни Діярбакира походять з цієї землі. Вони мають місцеву репутацію дуже великих рослин, і місто проводить змагання за найважчий з них. Дині, баклажани, огірки, трави та шовковиця – все це виростає з цих ділянок. Сади також важливі для птахів. Смуга води, дерев та вологої землі є зупинкою на міграційному шляху, і орнітологічні мандрівники приїжджають сюди, щоб побачити види, які важко побачити в інших місцях регіону.

У 2015 році стіни та сади разом були додані до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У списку вони розглядаються як одне ціле, а не як дві, і це корисна ідея. Фортеця на скелі та ринковий город під нею – це не окремі історії. Місто пережило тривалі облоги частково тому, що ця земля та ця річка були в межах його досяжності. Оборона та обід були тією ж проблемою.

Спустіться вздовж стіни до річки, і ви дійдете до старого мосту з довгою лінією гострих арок, що перетинають дорогу через Тигр. Напис на ньому вказує на 1065 рік, що робить його одним із найстаріших діючих мостів у країні. Він побудований з того ж чорного базальту. Станьте на одному кінці та подивіться вздовж тераси — арки не однакові, а дорожнє покриття трохи піднімається до середини.

Ще одне про цей камінь. Базальт походить з низького вулканічного масиву на захід від міста під назвою Караджадаг. Ця назва з'являється в зовсім іншій галузі досліджень. Генетичні дослідження пшениці простежили один з найдавніших одомашнених сортів пшениці до диких популяцій, що росли на тих самих схилах. Тож порода, з якої були побудовані ці стіни, і земля, де почалося землеробство, знаходяться в одному місці на карті. Сади під вами — це пізній розділ цієї історії.

Знайдіть тиху ділянку валу пізно вдень і сядьте. Базальт утримує тепло і буде теплим під вами. Сади змінюють колір із зеленого на сіро-зелений, річка ловить останнє світло, а стрижі пропливають повз парапет. Позаду вас місто продовжує видавати свій звичайний шум. Ви сидите на чорному кам'яному краю між робочим містом і робочим полем, і обидва були тут, займаючись цим, дуже давно.