Музей просто неба Гьореме

Перше, що впадає в око, це тиша всередині каменю. Пройдіть крізь будь-які різьблені двері, і вітер стихає, гул стежок стихає, а прохолодне повітря опускається на шкіру. Камінь ковтає звук. Ззовні долина світиться кремовими та рожевими відтінками; всередині вашим очам потрібен момент, щоб звикнути. Потім з'являються розписи — обличчя, шати, широко розплющені темні очі, що дивляться на вас зі стін. Люди вирізьблювали ці кімнати вручну, а потім наповнювали їх кольором.

Це музей просто неба Гьореме, скупчення церков, каплиць, їдалень та житлових приміщень на схилі пагорба — все це вирубано прямо у вулканічній скелі. Він розташований недалеко від села Гьореме, за декілька хвилин ходьби вгору по схилу. Протягом століть це було монастирське поселення, одне з найгустіших у Каппадокії. Ченці та черниці видовбували все, що їм було потрібно: кухні, комори, спальні келії та, перш за все, церкви. У 1985 році це місце було включено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО разом з навколишніми долинами. Це найвідвідуваніше місце Каппадокії та найкраще її знайомство.

Матеріал зробив усе це можливим. Стародавні вулкани поховали цей регіон під попелом, який затвердів у туф — камінь, достатньо м’який для обробки простими залізними інструментами, але достатньо твердий, щоб утримувати стелю. Вітер і вода вирізали виходи ущелин; люди робили все інше. Копати кімнату було швидше, ніж будувати її, і результат залишався прохолодним влітку та м’яким взимку. Каппадокійці тисячі років вирізьблювали будинки, стайні та святилища таким чином. Музей — це просто найкраща концентрація цієї звички.

Християнське чернече життя вкоренилося в Каппадокії на початку. У четвертому столітті цей регіон дав життя одним із найвпливовіших мислителів християнства — Василій Великий, єпископ сусідньої Кесарії, допоміг сформувати правила спільного чернечого життя, які поширилися по всьому християнському світу. Різьблені комплекси в Гьореме продовжили цю традицію. Більшість церков, до яких ви увійдете сьогодні, були вирізьблені та розписані між десятим і дванадцятим століттями, коли монастирі регіону процвітали під візантійським правлінням.

Пересуваючись між каплицями, зверніть увагу на два дуже різні стилі оздоблення. Деякі стіни мають лише прості візерунки, намальовані прямо на скелі червонуватим охрою — хрести, геометричні лінії, стилізовані тварини. Інші сяють повними фресковими циклами. Простіші роботи частково відображають попередні періоди, включаючи епоху іконоборства — час у VIII та IX століттях, коли Візантійська церква заборонила зображення святих фігур. Коли заборона закінчилася, живопис процвітав. У деяких церквах можна побачити багаті фрески, нанесені безпосередньо на старі червоні візерунки.

Розписані церкви дотримуються спільного візуального сценарію. Христос Пантократор — Христос як правитель усіх — часто заповнює центральний купол. Навколо нього зображені сцени з Євангелій: Благовіщення, Різдво, Хрещення, Розп'яття. Святі розташовані вздовж нижніх стін на рівні очей, достатньо близько, щоб можна було розглянути їхні вирази. Художники працювали з мінеральними пігментами, і їхні сині та червоні кольори збереглися тисячу років у тьмяному світлі. Для середньовічних вірян, більшість з яких не вміли читати, ці стіни були самою Біблією.

Одна церква перевершує інші. Каранлик Кілісе — Темна Церква — отримала свою назву від відсутності вікон; лише невеликий отвір пропускає світло. Ця темрява зберегла її фрески, не пропускаючи століття сонячного світла для пігментів. Реставратори роками чистили їх, і сьогоднішні розписи є найкращими в Каппадокії — глибокі сині тони, золотисті охри, сцени достатньо чіткі, щоб виглядати нещодавно. Вхід коштує окремий невеликий квиток, і це найкращі гроші, які ви тут витратите. Мало які кімнати такої старої доби так повністю зберігають свій колір.

Не пропустіть церкву Токали — церкву з пряжками — найбільшу в комплексі. Вона стоїть трохи осторонь, вниз по дорозі до села, і багато відвідувачів проходять повз, не усвідомлюючи, що їхній музейний квиток покриває її. Усередині розгортається незвичайне планування: стара однонефна каплиця веде до вищої, пізнішої церкви. Її фрески, написані на вражаючому темно-синьому фоні, розповідають про життя Христа щільними рядами сцен. Станьте посередині, повільно поверніться і дозвольте послідовності сцен пронести вас по кімнаті.

Між церквами зануртесь у робочі простори, адже ченці робили більше, ніж просто молилися. Трапезна — спільна їдальня — має довгий стіл і лавки, вирубані з живої скелі, з місцями для десятків людей. Комори, кухні, почорнілі від старого диму, та невеликі спальні келії доповнюють картину. Багатоповерховий будинок біля входу відомий як жіночий монастир. Життя тут було впорядкованим: робота, їжа та молитва, все за кілька кроків одне від одного, все всередині одного пагорба.

Уважно подивіться на фрески, і ви знайдете шрами. Багато розмальованих облич подряпані або вибиті. Причини обговорюються — звинувачують забобони, вандалізм та простоту. Вирізьблені та намальовані чорнилом графіті, деякі з яких століттями старі, позначають нижні стіни. Зараз консервація захищає те, що залишилося: бар'єри, заборони на фотозйомку зі спалахом та поточна реставрація. Пошкодження також є частиною історії. Ці кімнати ніколи не переставали використовуватися, відвідуватися та торкатися — ще довго після того, як останні ченці покинули їх.

Музей розташований всередині ширшого вирізьбленого ландшафту. Зі стежок можна побачити голубники — голубники — вирубані високо в скелях, їхній послід колись цінувався як добриво для виноградників. На світанку над навколишніми долинами ширяють десятки повітряних куль. Село Гьореме внизу перетворилося з фермерського поселення на туристичне містечко, його печерні будинки тепер є готелями та пансіонатами. Долина ченців і долина мандрівників – це одне й те саме місце, що складається з того ж м’якого каменю.

Перш ніж піти, зійдіть з головної стежки та знайдіть тихий виступ з видом на долину, дахи Гьореме та димарі фей за ними. Ченці обрали цей схил пагорба частково з причин, які ви досі відчуваєте – він виходить на відкриту долину та заливає післяобіднє світло. Натовпи пульсують хвилями; зачекайте, поки вийде один. Коли каплиця на мить спорожніє, поверніться всередину, станьте під куполом і подивіться вгору так, як задумали художники.