Каппадокія

Прислухайтеся до пальника. Щоранку, перед сходом сонця, цими долинами лунає тихий гуркіт — полум'я пропану проштовхує гаряче повітря в тканину. Повітря холодне та сухе. Камінь під ногами блідий, м'який і злегка крейдяний. Проведіть по ньому пальцем, і пил зникає. Коли небо змінює колір із сірого на помаранчевий, десятки повітряних кульок злітають над хребтами. З землі звук доноситься уривками... потім тиша... потім ще один вибух. Зазвичай це перша хвилина відвідувача в Каппадокії.

Ландшафт утворився завдяки вулканам. Давні виверження в цій частині центральної Анатолії покривали плато попелом. Попіл затвердів у м'яку породу, яка називається туфом. Дощ, вітер і танення снігу потім дуже довго врізалися в нього. Твердіші базальтові шапки стояли на вершинах деяких колон і захищали м'якшу породу під ними. Результатом є форма, яку люди приходять фотографувати — тонкий блідий шпиль з темним валуном, що балансує на його голові. Місцеві жителі називають ці димарі фей.

Ось і перший сюрприз. Камінь достатньо м'який, щоб його можна було різати ручними інструментами, коли його щойно оголили. Як тільки повітря досягає поверхні зрізу, воно твердне. Тож сім'я могла вирізьбити кімнату за тижні, а потім жити всередині оболонки, яка з часом ставала твердішою. Люди користувалися цим тисячоліттями. По всьому регіону ви знайдете різьблені стайні, комори, винні преси, голубники та кухні, стеля яких ще чорна від сажі.

Гьореме розташований у центрі регіону. Навколо села ченці та селяни вирубували каплиці прямо в скелях. Багато з них розписані всередині. Деякі картини - це прості червоні візерунки, нанесені безпосередньо на скелю. Інші зображують повні сцени синім, охристим та насичено-червоним кольором. Музей під відкритим небом Гьореме охороняє групу цих скельних церков. ЮНЕСКО додала цю територію до списку Всесвітньої спадщини у 1985 році. Інтер'єри залишаються прохолодними навіть у розпал літа.

А ще є підземні міста. Деринкую та Каймакли - найвідоміші. Це не печери. Люди викопали їх навмисно, рівень за рівнем, з вентиляційними шахтами, що йдуть від поверхні до найнижчих поверхів. Тут є криниці, кухні, комори та довгі похилі тунелі між рівнями. Круглі кам'яні двері можна було прокочувати через проходи лише зсередини. Цілі громади переселялися сюди під час набігів і залишалися, поки не мине небезпека.

Подивіться вгору на стіни скель, і ви помітите невеликі квадратні отвори, часто обрамлені білою фарбою. Це голубники. Фермери тут століттями тримали голубів, і не заради м'яса. Вони хотіли посліду. Голубиний гній удобрював виноградники та сади в ґрунті, який інакше був бідним і тонким. Деякі голубники мають фасади, прикрашені розписними візерунками та написами. Багато з того, що тут виглядає стародавнім і релігійним, насправді було сільськогосподарським.

Кожна з долин має свій характер. Долина Троянд і Червона Долина отримали свої назви від кольору скелі в кінці дня, коли слабке світло забарвлює скелі в рожевий та помаранчевий кольори. Долина Кохання має найвищі та найвужчі колони. Долина Голубів з'єднує Гереме та Учхісар затіненою стежкою. Долина Іхлара знову відрізняється — зелена річкова ущелина з церквами, вирубаними в її стінах. Прогулянка між двома селами займає пару годин на більшості цих маршрутів.

Замок Учхісар не є замком у звичному розумінні. Це окремий високий скельний виступ, видовбаний кімнатами, проходами та вікнами. Згори можна побачити більшу частину регіону. В Ортахісарі є менша версія тієї ж ідеї. Протягом більшої частини двадцятого століття сім'ї все ще жили в цих кам'яних будинках. Багато хто переїхав, коли влада визнала частини каменю небезпечними, і деякі з спорожнілих жител пізніше стали готелями.

Так почалися печерні готелі. Кімнати, вирубані для зберігання зерна або для тварин, тепер містять ліжка та ванні кімнати. Камінь підтримує стабільну температуру, тому ці кімнати залишаються прохолодними влітку та тепло взимку. Якщо ви зупиняєтеся в одному з них, покладіть руку на стіну. Вона не відчувається ні холодною, ні теплою. Реставраційні роботи проводяться за правилами, спрямованими на захист оригінального різьблення, тому ви часто побачите старі ніші та полиці, залишені поруч із новою сантехнікою.

Аванос розташований на північ, на річці Кизилирмак. Назва річки означає Червона річка, а глина вздовж її берегів дає місту його торгівлю. Гончарі тут дуже давно працюють з одним і тим самим матеріалом. Деякі досі використовують гончарне колесо, яке обертається ногою, а не двигуном. Спостерігайте за ним кілька хвилин, і ви побачите, як мало змінився інструмент. Запитайте перед фотографуванням — більшість майстерень із задоволенням погодяться.

У Каппадокії також виробляють вино. Вулканічний ґрунт підходить для винограду, а місцеві сорти винограду ростуть поряд зі знайомими міжнародними. Тесті-кебаб — це страва, яку люди замовляють на вечерю: м'ясо та овочі повільно готуються в закритому глиняному горщику, який розкривають за столом. Запитайте, як відкривають горщик, перш ніж його привезуть. У деяких ресторанах використовують невеликий молоток. Інші проводять лезом ножа по шийці банки, доки воно не розірветься.

Зима тут змінює все. Сніг падає на плато, і він осідає на димарях фей шапками та смугами. Білий колір на блідій скелі забирає більшу частину кольору з ландшафту. Приїжджає менше відвідувачів, ціни на номери падають, а польоти на повітряних кулях все ще здійснюються ясними ранками. Якщо ви не любите натовпи і не проти холоду, то багато фотографів тихо віддають перевагу саме цьому сезону.

Їжа тут відповідає сезонам та зберіганню. Сушені абрикоси, волоські горіхи та пекмез — густий сироп, зварений з виноградного соку — допомагали сім'ям пережити зиму. Гарбузове насіння запікають і продають у паперових ріжках. Попросіть сільський сніданок, і вам накриють стіл невеликими стравами: сирами, оливками, стільниками, помідорами та збитими вершками. Це величезна кількість їжі, і вона має бути такою, якою вона є.

Затримайтеся на мить і подивіться на найближчу скелю. Десь на ній є дверний отвір, виступ або ряд маленьких квадратних отворів. Хтось вирізав їх вручну з причини, яка мала сенс на той час — щоб зберігати зерно, щоб дати притулок козі, щоб молитися, щоб сховатися. Вулкани створили матеріал. Люди зробили решту. Значна частина каменю навколо вас колись була чиєюсь підлогою, стелею чи дахом. Вітер досі працює над усім цим.