П'єр Лоті Хілл

Тут, нагорі, місто затихає. Вітер шелестить крізь кипариси, а внизу лежить плоский і сріблястий Золотий Ріг, що зникає з поля зору до моря. Чайні склянки дзюрчать на підносах позаду вас. Гондоли канатної дороги гудуть угору по схилу та зупиняються з м’яким стуком. З цієї тераси Стамбул – це не шум і рух транспорту, а краєвид: мінарети, мости та пагорби, що поринають у серпанок. Люди приходять сюди переважно для того, щоб посидіти спокійно. Це вся діяльність, і цього достатньо.

Це пагорб П’єра Лоті, що височіє над районом Ейюп у верхній частині Золотого Рогу – довгій, захищеній затоці, яка століттями служила гаванню Стамбула. На вершині пагорба є відоме кафе, тераса та стежки, що звиваються крізь старі дерева. Ви можете дістатися до нього короткою канатною дорогою з набережної внизу або пішки крутою стежкою через історичний цвинтар. Більшість відвідувачів піднімаються на велосипеді та спускаються пішки. У будь-якому випадку, нагородою на вершині є той самий широкий краєвид.

Пагорб отримав свою назву від француза. П'єр Лоті – це псевдонім Жульєна Віо, французького морського офіцера та романіста, який вперше приїхав до Стамбула в 1870-х роках. Він сильно закохався в місто – його берегові лінії, цвинтарі, повільні поромні переправи. Він носив османський одяг, вивчив трохи турецької мови та повертався сюди знову і знову протягом свого життя. Його роман «Азіяде», написаний під час його перебування тут і опублікований у 1879 році, розповідав історію кохання, що відбувається в місті, і зробив його ім'ям письменника.

Легенда свідчить, що Лоті піднімався до кав'ярні на цьому пагорбі, щоб писати та милуватися Золотим Рігом. Чи сидів він саме в цьому місці, ніхто не може довести, але асоціація залишилася. Кафе на вершині носить його ім'я, як і пагорб на картах. Це цікава честь: оглядовий майданчик Стамбула, названий на честь іноземного романіста. Але Лоті захищав османську справу у французькій пресі, і прихильність була обома напрямками. Місто прийняло його.

Схили під терасою вкриті одним з найбільших історичних цвинтарів міста. Османські надгробки схиляються серед кипарисів — високі, тонкі позначки з блідого каменю. Багато старих надгробків увінчані різьбленими головними уборами: тюрбан або феска показували ранг і становище чоловіка, похованого внизу. Жіночі камені часто несуть різьблені квіти. Стежка до Ейюпа пролягає прямо через ці могили. Це не похмура прогулянка. Сім'ї прогулюються нею, коти дрімають на теплому камені, а краєвиди постійно відкривається.

Біля підніжжя пагорба криється причина, чому весь цей район є священною землею. У мечеті Ейюпа Султана знаходиться гробниця Абу Айюба аль-Ансарі, супутника та прапороносця пророка Мухаммеда. Він помер під час арабської облоги Константинополя у сьомому столітті, і місце його поховання зробило це місце одним із найсвятіших у Стамбулі. Османські султани приходили до цієї мечеті після свого сходження на престол на церемонію підперізування мечами — їхню версію коронації. Паломники досі прибувають щодня.

Сам Ейюп винагороджує за прогулянку. На вулицях навколо мечеті продають молитовні чотки, фініки, рожеву воду та дитячі білі святкові костюми — багато сімей приводять сюди хлопчиків перед церемоніями обрізання, і ви можете побачити їх, одягнених як маленькі султани, в накидках та капелюхах з пір'ям. Площа перед мечеттю наповнена голубами та продавцями зерна. Це живий релігійний квартал, а не музей. Ставтеся до нього відповідно: одягайтеся скромно біля мечеті, всередині говорите тихо та фотографуйте людей лише з їхнього дозволу.

З тераси простежте очима Золотий Ріг. Ця затока дві тисячі років приховувала флоти — візантійські військові кораблі, османські галери, а пізніше верфі та фабрики, які почорніли її береги від промисловості. Наприкінці двадцятого століття фабрики були очищені, а їхнє місце зайняли парки та музеї. Сьогодні вода спокійна, а береги зелені. Мости перетинаються з інтервалами, а пороми малюють білі лінії між ними. Мало які оглядові майданчики показують стільки робочої історії міста в одному кадрі.

Канатна дорога під вами — це скромна поїздка — кілька хвилин від берега до вершини — але вона себе заслужила. Він височіє прямо над цвинтарем, звідки відкривається вид на надгробки та верхівки дерев. На верхній станції тераса простягається до кафе. Якщо ви віддаєте перевагу йти в один бік, підніміться канатною дорогою та пройдіться вниз повз могили до мечеті. Стежка ступінчаста та затінена, і вона доставить вас у серце Ейюпа.

У кафе на вершині пагорба подають чай у склянках у формі тюльпана, турецьку каву та прості закуски. У цьому благочестивому районі немає алкоголю, і, здається, ніхто за ним не сумує — головним напоєм закладу є чай, який постійно поповнюється. Приходьте на заході сонця, і ви чекатимете на столик біля поручнів, адже це одне з улюблених місць міста, де можна спостерігати захід сонця. Приходьте на сніданок, і ви можете мати терасу майже наодинці, лише з чайками та сонним котом.

Перевірте свій погляд на горизонті. Далеко ліворуч, де Золотий Ріг зустрічається з Босфором, височіють куполи старого міста — ви можете розгледіти мечеть Сулейманіє, що вінчає його пагорб. Ближче з води піднімається район Галата. У дуже ясні дні краєвид сягає аж до відкритого моря. З часів Лоті пейзаж змінився — до нього приєдналися автомагістралі, вежі та мости, — проте основна географія, яку він любив, залишилася незмінною: вода, пагорби та мінарети, шар за шаром.

Знайдіть місце біля перил або клаптик стіни в тіні. Дайте чаю трохи охолонути. Внизу пороми перетинають Золотий Ріг, так само, як колись тужливий за домівкою французький моряк піднявся на цей пагорб, щоб подивитися на них. Він написав тисячі сторінок, намагаючись утримати цей краєвид. Вам лише потрібно сидіти на ньому. Залишайтеся скільки завгодно — пагорб ніколи нікого не квапив — і коли ви нарешті спуститеся крізь кипариси, йдіть повільно.