Музей Рахмі М. Коча

Спочатку вас вражає запах, і це не музейний запах. Це машинне масло, холодне залізо та стара гума. Звук лунає далеко під високим дахом, тому дитячий сміх, що знаходиться за три коридори звідси, долітає чітко. Латунні фітинги ловлять світло вздовж боків двигунів. Тут все важке. Підлога тверда, ваші кроки повертаються до вас, і крізь відчинені двері ви чуєте, як вода рухається об кам'яний причал.

Ви знаходитесь у Хаскьой, на північному березі Золотого Рогу, вузької затоки, що врізається в європейську частину Стамбула. Це не район на стандартному маршруті. Тут немає знаменитих куполів. Натомість тут є один з найкращих промислових та транспортних музеїв у цій частині світу, розташований на двох історичних місцях, що виходять на воду, причому значна його частина знаходиться просто неба.

Найстарішою будівлею тут був ливарний завод з виробництва якорів. Османські робітники відливали та кували в ньому якорі та ланцюги для імператорського флоту. Турецьке слово, що означає якір, дало будівлі її стару назву. Кораблі були основою цієї берегової лінії протягом століть, і цей сарай був однією ланкою в цьому ланцюзі роботи. Він роками стояв порожнім та пошкодженим. Його було відреставровано та відкрито як першу частину музею в 1994 році.

Колекція почалася як приватна одержимість однієї людини. Рахмі Коч походив з великої турецької промислової родини, і він десятиліттями купував машини, транспортні засоби, інструменти та двигуни. Приватні колекції такого роду зазвичай залишаються приватними. Цьому музею дали будівлю, потім другу, а потім відкрили для публіки. Результат незвичайний для міста, де майже кожен музей є або державним, або пов'язаний з релігійним фондом.

Другий об'єкт відкрився в 2001 році в колишній верфі прямо через дорогу. Він набагато більший і містить великі предмети — транспортні засоби, літаки, залізничні вагони та морське обладнання. Між цими двома об'єктами знаходиться музей, який охоплює все: від кишенькових годинників до підводного човна. Є сліп, причал та відкриті двори. Плануйте більше часу, ніж ви думаєте, що вам потрібно, тому що відкриті секції займають більше часу, ніж зали.

Розуміння цього берега допомагає. Золотий Ріг був промисловим водним шляхом Стамбула. З XV століття вздовж нього працювали імперські верфі, а пізніше з'явилися фабрики, ливарні, газові заводи та склади. Саме тут імперія, а потім республіка, будували речі. Ця робота приносила робочі місця, а також призводила до наслідків, яких ніхто не планував. До середини ХХ століття вода тут була у серйозній біді.

Ось та частина, яка дивує людей, які знають Стамбул лише з фотографій. Золотий Ріг став одним із найбільш забруднених водних шляхів у Європі. Промислові відходи та стічні води десятиліттями потрапляли туди. Вода почорніла, вона смерділа, а мешканці тримали вікна зачиненими. У 1980-х роках розпочалося масштабне очищення. Фабрики були демонтовані, морське дно було поглиблене, а на береговій лінії були розбиті парки. Риба повернулася. Музей знаходиться всередині історії цього відновлення.

Вийдіть до набережної та пошукайте підводний човен. Він був побудований у Сполучених Штатах під час Другої світової війни, а пізніше багато років служив у турецькому флоті. Ви можете зайти всередину та пройтися повною його довжиною. Це та частина, яку пам'ятає більшість відвідувачів. Проходи вузькі, ліжка складені біля торпедних труб, а органи управління повністю механічні. Будь-хто, хто вищий за середній зріст, хоча б раз вдариться головою.

Десь у секції літаків ви знайдете ніс американського бомбардувальника часів Другої світової війни. Він не був з авіабази. Він вилетів з моря. Літак розбився біля узбережжя Туреччини під час війни, і водолази знайшли його передню частину десятиліття потому. Скло та метал досі показують, що сталося. У музеях зазвичай виставляються літаки, які благополучно приземлилися після закінчення своєї служби. Цей – ні.

Окрім цього, асортимент навмисно широкий. Є ранні автомобілі з латунними лампами та дерев'яними колесами. Є мотоцикли, велосипеди, трактори та пожежні машини. Є кінний трамвай та салонний залізничний вагон дев'ятнадцятого століття, обладнаний для дуже важливого пасажира. Суднові двигуни стоять відкрито, тож можна побачити колінчасті вали. Моделі залізниць їздять у скляних вітринах. Коротка залізнична колія перетинає частину території, і в деякі дні на ній працює невеликий локомотив.

Що робить це місце цікавим, так це те, що велика його частина рухається. Кнопки запускають двигуни. Розрізані моделі показують, що відбувається всередині коробки передач або циліндра. Персонал демонструє машини, а не просто охороняє їх. Діти бігають між експонатами тут так, що їх би миттєво зупинили в художній галереї. Якщо ви подорожуєте з кимось молодше дванадцяти років, це, мабуть, найлегше відвідування музею у Стамбулі.

Район зовні також заслуговує на хвилинку. Хаскьой століттями був одним з головних єврейських кварталів Стамбула, де проживали громади, які жили тут з візантійських часів, та сім'ї, які прибули з Іспанії після вигнання. Старий цвинтар займає частину пагорба вище. Дуже мало відвідувачів знають про це. Зараз район тихий і робітничий, а його історія написана здебільшого на надгробках та назвах вулиць.

Перш ніж піти, підійдіть і постійте біля води. Човни пропливають вздовж затоки. Старе місто височіє на протилежному березі, а позаду вас підводний човен стоїть у доці біля будівлі, де колись чоловіки вручну кували якорі. Обидва були інструментами для однієї й тієї ж води. Тут більше ніхто не робить якорів, і морське повітря пахне чистотою. Спостерігайте за поверхнею протягом хвилини і подивіться, чи зможете ви помітити рибу.