Балат

Почніть з ніг. Вулиці тут бруковані та мають нахил. Кожна вулиця або піднімається від води, або спускається до неї, і між ними дуже мало рівної поверхні. Ви почуєте котів, перш ніж побачите їх, потім чайок, а потім радіо у відкритому вікні. Повітря несе два запахи, які зазвичай не поєднуються: морська вода із Золотого Рогу біля підніжжя пагорба та гарячий хліб з пекарні на півдорозі до нього.

Балат – це радше район, ніж пам'ятка. Ніхто не будував його як єдиний проект, і тут немає головного входу. Він розташований на західному березі Золотого Рогу, довгої затоки, що врізається в європейську частину міста. Його сусідом на півдні є Фенер. Століттями Балат був переважно єврейським, а Фенер – переважно грецьким, і ці два квартали збігалися один з одним без чіткої межі. Прогулянка від одного до іншого займає кілька хвилин.

Євреї жили тут до того, як османи захопили місто, і багато інших прибуло пізніше. У 1492 році Іспанія вигнала своє єврейське населення. Османський султан посилав кораблі та запрошував їх на свою територію, що було одночасно проявом доброти та розрахунком — він отримав лікарів, друкарів, торговців та перекладачів протягом одного десятиліття. Їхня мова подорожувала разом з ними. Форма староіспанської мови, написана єврейськими літерами, розмовляла на цих вулицях приблизно чотириста років після цього.

Одна синагога на цих провулках була заснована євреями з Охрида, міста на Балканах, і вона досі носить варіант цієї назви. Всередині платформа, де читають Тору, має форму носа корабля. Тутешні люди скажуть вам, що це символізує Ноїв ковчег або човни, які перевозили біженців з Іспанії. Обидва пояснення є радше традиційними, ніж задокументованими. Будівля продовжує використовуватися, і про відвідування потрібно домовлятися заздалегідь через єврейську громаду.

Зараз тут майже ніхто з цих сімей не живе. До середини ХХ століття більшість єврейських жителів переїхали до Ізраїлю або до нових районів міста. Грецьке населення Фенера також різко та на жаль скоротилося протягом 1950-х і 1960-х років. Мігранти з узбережжя Чорного моря та східної Анатолії переїхали в порожні будинки. Тож будівлі належать одній групі громад, а мешканці – іншій. Ця щілина є справжньою темою прогулянки тут.

Підніміться будь-якими сходами, і над дахами з'явиться величезна будівля з червоної цегли. Це грецька школа, побудована в 1880-х роках, з вежами та куполом, які роблять її більше схожою на фортецю, ніж на класну кімнату. Місцеві жителі називають її Червоним замком. Вона була розрахована на сотні учнів. Сьогодні кількість учнів дуже мала, тому що громада, для якої вона була побудована, майже зникла. Будівля досі відкривається щороку. Це не дрібниці.

Спустившись у Фенері, знаходиться обнесений стіною комплекс зі скромним входом. Усередині знаходиться резиденція Вселенського патріарха, якого православні християни всього світу вважають своїм старшим єпископом. Пройти повз неї надзвичайно легко. Подивіться на головну браму на вулиці. Вона заварена і залишається зачиненою з тих пір, як на ній повісили патріарха в 1821 році під час грецького повстання проти османського правління. Відвідувачі використовують бічний вхід.

Йдіть береговою дорогою, і ви дійдете до церкви, яка прибула човном. Її стіни, колони, дах і дзвіниця виготовлені з чавуну, виготовлені секціями у Відні, перевезені Дунаєм та навколо Чорного моря, а потім скріплені болтами на цьому березі наприкінці дев'ятнадцятого століття. Вона була побудована для болгарських православних вірян, які хотіли мати власну церкву. Вона була закрита на багаторічні реставраційні роботи та знову відкрита у 2018 році. Постукайте в колону та послухайте звук.

Вище, на тихому кутку, стоїть вірменська церква з незвичайною репутацією. Раз на рік тут проводиться церемонія, яка, на думку багатьох людей, приносить зцілення, і черга зовні складається не лише з вірмен. Мусульмани, греки та сирійські християни стоять у черзі разом, іноді годинами. Офіційно віри тримаються осторонь. Того одного ранку тротуар не погоджується. Під будівлею є джерело, тому землю тут вважали святою задовго до церкви.

Дві чи три провулки в Балаті пофарбовані в яскраві кольори та постійно фотографуються. Ви впізнаєте їх за кількістю людей, що стоять посеред дороги з телефоном у руках. Фарба свіжа. Будинки під ними старі дерев'яні та муровані, багато з яких мають кумбах – закриті дерев'яні еркери, що висять над вулицею. Поверніть за один кут від фотографій, і ті ж будинки здаються нефарбованими, з розвішаною на них білизною.

Пройдіться до берега. Золотий Ріг довгий час служив промисловим водним шляхом, обсадженим верфями, шкіряними заводами та невеликими фабриками. До середини минулого століття тут так погано пахло, що будівлі вздовж нього були спорожнені. Велика програма очищення та прибирання у 1980-х і 1990-х роках ліквідувала промисловість та вичерпала русло. Риба повернулася. Тепер люди сидять на цьому березі ввечері, що здавалося б дивним їхнім бабусям і дідусям.

Закінчіть на лавці біля поромної зупинки та дозвольте околицям зробити роботу. Позаду вас, на одному схилі пагорба, розташована грецька школа, вірменська церква, дві синагоги, кілька мечетей та болгарська залізна церква. Жоден з них не був побудований для людей, які живуть тут сьогодні. За ними все одно доглядають, хоч і нерівномірно, ті, хто залишився. Пором прибуде у свій час. Коти не будуть його чекати. Ще раз гляньте на пагорб, перш ніж вирушати.