Узунгьоль

Виходьте з машини, і перше, що вас вражає, це температура. Повітря прохолодне та вологе навіть у серпні, воно пахне деревним димом, сосновою смолою та холодною водою. Десь поруч тече струмок, гучний та постійний. Над дахами хмари низько сидять на темно-зелених схилах і рухаються, поки ви спостерігаєте за ними. Якщо ви піднялися з узбережжя Чорного моря за годину, зміна буде різкою.

Назва означає довге озеро, і це саме те, чим воно є — вузька смуга води, що лежить на дні крутої долини в районі Чайкара, приблизно на висоті 1100 метрів над рівнем моря. Воно невелике. Ви можете бачити його з одного кінця до іншого. Те, що робить його таким, — це рамка навколо нього: схили, що піднімаються на кілька сотень метрів з обох боків, вкриті ялиною та смерекою, що спускаються аж до самого берега.

Озеро було тут не завжди. З одного з цих схилів зійшов зсув і перекрив потік Халдізен. Вода накопичилася за уламками та заповнила цю частину дна долини. Ніхто не записав дату. Подивіться на нижній кінець, де вода стікає, і ви побачите природну дамбу з пухкої породи та ґрунту, що утримує її на місці. З геологічної точки зору це тимчасова особливість, що є дивною думкою, коли ви дивитеся на неї.

Фотографія, яку майже всі роблять, зроблена з північного кінця. Мечеть стоїть поруч із берегом зі струнким білим мінаретом, і тихого ранку вся ця річ знову з'являється догори ногами у воді. Дайте їй кілька хвилин, якщо поверхня рухається. Вітер на дні цієї долини дме короткими поривами, і між ними озеро стає достатньо рівним, щоб утримувати чисте відображення протягом приблизно тридцяти секунд.

Не плануйте під час сонячного світла. Східний регіон Чорного моря отримує найбільше опадів у Туреччині, і ця долина отримує значну їх частину. Хмари накопичуються вранці, затримуються в долині до обіду, потім піднімаються і знову опускаються. Місцеві жителі сприймають дощ як фонову погоду, а не як подію. Перевага полягає в тому, що туман, який повільно обертається навколо хребтів, краще спостерігати, ніж ясне блакитне небо.

Ліс заслуговує на увагу. На вищих схилах домінують східні ялина та ялиця, нижче — вільха, ліщина та каштан, а внизу — густі вали рододендрона. Рододендрон цвіте наприкінці весни та покриває цілі схили одночасно. Це Понтійські гори, і саме в них знаходяться одні з останніх великих помірних тропічних лісів у цій частині світу. Бурі ведмеді живуть у ширшому лісі, хоча ви навряд чи побачите його з берега озера.

До появи готелів це було невелике поселення фермерських сімей. Чай та фундук ростуть нижче до узбережжя, але не на такій висоті. Тут, нагорі, поширеною була худоба. Влітку сім'ї переганяли тварин на вищі пасовища та поверталися вниз до снігу. Шукайте старі дерев'яні комори, встановлені на коротких стовпах, які називаються серандер. Проміжок під ними тримає гризунів та вологу подалі від кукурудзи та сиру, що зберігаються всередині.

Форель — це місцева страва, яку вирощують у резервуарах, що подаються прямо з потоку, тому вона переходить з води на гриль за лічені хвилини. Його подають смаженим у кукурудзяному борошні, з кукурудзяним хлібом як гарніром і часто мискою куймаку — розтопленого сиру, змішаного з кукурудзяним борошном, доки воно не стягнеться в нитки. Це гірська їжа, створена для холодних, вологих днів. Замовляйте його так і пропустіть усе в меню, що могло б бути звідкись ще.

А тепер про чесність. Узунгьоль дуже швидко став дуже популярним, особливо серед відвідувачів з країн Перської затоки, а готелі вздовж долини з'являлися швидше, ніж будь-який план міг впоратися. Деякі з них були побудовані без дозволів і з того часу знесені. Ви побачите вивіски арабською, перською та турецькою мовами, а берегова лінія більш жвава, ніж показують фотографії. Знаючи це заздалегідь, ви зробите візит кращим, тому що ви можете планувати навколо натовпу, а не бути здивованим ним.

Щоб це зробити, потрібно піднятися вище. Дороги піднімаються від села до Деміркапи та навколишніх плато, сягаючи далеко за межу лісу. Там ялина виснажується, і земля перетворюється на відкритий альпійський лук, де пасеться худоба, з польовими квітами на початку літа та сніговими плямами, що тривають до липня. Дорожнє покриття різне, і на деяких ділянках потрібен транспортний засіб з пристойним кліренсом. Запитайте місцевих про умови, перш ніж вирушати.

Повертаючись до озера, йдіть пішохідною стежкою навколо берега, а не дорогою. Дальній бік затихає приблизно за десять хвилин ходьби. Качки працюють на мілководді. Увечері піднімається форель. Корови ходять стежкою, ні до кого не цікавлячись. З південного кінця ви отримуєте зворотний вид: маленький мінарет на дальньому кінці та долина, що звужується за ним. Маршрут достатньо короткий, щоб пройти його двічі, а світло змінюється між обходами.

Якщо можете, зачекайте, поки світло згасне. Увечері в долині осідає хмара, а далекі схили стають плоскими сіро-блакитними, один за одним. З димарів піднімається дим. Струмок тут досі найгучніший, точно так само, як і до того, як хтось побудував готель. Застаньте на березі на хвилину і дозвольте шуму води заглушити решту. Цей звук — найдавніша річ у цій долині.