Парк Їлдиз

Стежка повертає вгору, і за тридцять секунд рух позаду вас стихає. Дерева зближуються над головою. Повітря тут прохолодніше, і пахне вологою землею, листовим опадом і чимось ледь помітним від лавра. Птахи голосно цокають у гілках. Ваші черевики хрумтять по гравію, і схил майже одразу відчувається у ваших ногах. Крізь проміжок між деревами, далеко внизу, корабель повільно рухається по воді.

Цей лісистий схил височіє над Босфором у районі Бешикташ, між двома прибережними палацами. Це справжній ліс у багатомільйонному місті, з крутими стежками, струмками та старими деревами. Це також колишній приватний сад. Протягом більшої частини своєї історії тут не ходив ніхто з публіки. Стіна, яку ви проходили по дорозі, не була декоративною. Вона була там, щоб тримати таких людей, як ви, зовні.

Над деревами стояв палац Їлдиз, а Йилдиз означає зірка турецькою. Палац не був єдиною величною будівлею, як ті, що на березі. Він перетворився на обнесений стіною комплекс павільйонів, офісів, майстерень, казарм та садів, що розкинулися по всій вершині пагорба. Цей гай був його парком. Усе тут — стежки, ставки, насадження — було облаштовано для домогосподарства, що знаходилося вище, і весь схил пагорба функціонував як один замкнутий світ.

Людиною, яка зробила його центром імперії, був Абдулхамід II. Він зійшов на престол у 1876 році та правив понад тридцять років. Його попередники правили з мармурового палацу прямо на набережній. Він переніс двір сюди, подалі від берега. Причиною була безпека. До палацу на рівні моря можна дістатися військовим кораблем, і він не мав наміру нікому давати таку можливість.

Його обережність не була уявною. Двох султана було усунено з престолу в рік, коли він його зайняв, і один з них помер за обставин, які так і не були задовільно пояснені. Абдулхамід створив розгалужену розвідувальну службу та постійно читав звіти про своїх чиновників. Він тримав двір за стінами на пагорбі, а навколо нього розмістили солдатів. Люди в той час гірко скаржилися на стеження. Він залишався при владі три десятиліття.

У 1905 році біля мечеті, яку він використовував для п'ятничних молитов, біля воріт палацу, вибухнула бомба. Вона була спрямована на нього. Він вижив, бо зупинився, щоб поговорити з високопосадовцем, і покинув будівлю пізніше, ніж очікувалося. Багато інших людей загинули. Напад підтвердив усе, у що він вже вірив щодо власної безпеки, і безпека навколо цього схилу пагорба стала ще суворішою.

А тепер дещо, що зовсім не вписується в картину. Абдулхамід був вправним столяром. Він тримав столярну майстерню та власноруч виготовляв меблі — шафи, столи, інкрустовані скриньки. Деякі з цих виробів збереглися. Правитель, який боявся вбивства та відомий цензурою, проводив свій особистий час, різаючи та з'єднуючи дерево. Обидві речі були правдою одночасно, і саме так зазвичай і виявляються люди.

Продовжуйте підніматися, і ви дійдете до павільйону біля невеликого ставка з низьким островом посеред води. Його було збудовано в 1870-х роках, ще до того, як Абдулхамід зійшов на трон, як садовий куточок. Його назва посилається на намет, оскільки форма даху натякала на нього. Його було відреставровано наприкінці ХХ століття та відкрито як кафе. Ви можете посидіти надворі з чаєм та спостерігати, як качки пробираються навколо острова.

Вище стоїть другий павільйон із широкою терасою та довгим видом на Босфор. Цей має набагато темнішу історію. У 1881 році тут утримували колишнього великого візира під час його суду. Він був одним із провідних реформаторів імперії та головним автором її першої конституції. Його засудили, відправили у заслання, і він помер далеко від столиці. Зараз у будівлі знаходиться ресторан з дуже приємним видом.

Біля краю території ви знайдете невелику будівлю, схожу на іграшковий замок, з баштами та зубцями. Це порцелянова фабрика. Його було збудовано в 1890-х роках для постачання палацу посуду та декоративних предметів у європейському стилі, щоб двору не доводилося імпортувати все. Він досі виробляє порцеляну. Імператорська фабрика, яка ніколи не припиняла свою роботу, є рідкістю де завгодно.

Насадження також заслуговує на увагу. Дерева були завезені сюди з багатьох куточків світу під час палацового періоду, тому гай поєднує місцеві сосни, платани та каштани з видами, що прибули кораблями. Навесні магнолії цвітуть раніше, ніж більшість міста це помічає, а тюльпани заповнюють клумби біля воріт. Восени весь схил стає мідним. Схил пагорба змінюється протягом року більш різко, ніж майже будь-де в центрі Стамбула.

Территория перейшла до міста та відкрилася для публіки у ХХ столітті. Те, що тут відбувається зараз, вразило б чоловіків, які її охороняли. Сім'ї розстилають ковдри на траві. Пари позують для весільних фотографій біля ставка. Бігуни пробираються найкрутішими стежками. Коти сплять на сходах імператорських павільйонів. Ніхто не питає, хто ти і чому ти прийшов, і в цьому вся різниця між тоді і зараз.

Перш ніж вирушати, знайдіть терасу з видом і приділіть їй кілька хвилин. Внизу лежить Босфор, через який курсують пороми та кораблі, що прямують на північ до Чорного моря. Позаду вас дерева захищають місто. Чоловік, який боявся всього світу, сидів на цьому пагорбі та намагався контролювати те, що до нього доходило. Пагорб пережив його, і тепер він належить тому, хто підніметься на нього. Допивайте свій чай повільно. Спускатися легше.