Палац Бейлербейї

Прислухайтеся, перш ніж дивитися. У передпокої вода падає в мармуровий басейн. Звук тихий і рівномірний, і він ніколи не зупиняється. Прохолодне повітря піднімається від мокрого каменю. Сонячне світло проникає крізь високі вікна і повільними смугами перетинає бліду підлогу. Під килимами відчувається слабкий сухий запах, щось на кшталт соломи. Пором проходить поруч із берегом, і його двигун гуде крізь стіну. Ця будівля була побудована для літа, і літо все ще всередині неї.

Ви стоїте на азійському березі Босфору, в районі Ускюдар. Султан Абдулазіз наказав побудувати цей палац у 1860-х роках. Він хотів літню резиденцію для себе. Він також хотів розкішне місце для проживання королів та імператорів, які приїжджали. Османські правителі використовували цю ділянку берегової лінії поколіннями. Раніше тут стояв дерев'яний палац, і пожежа знищила його. Тож цей був побудований з каменю та мармуру. Дизайн звернений до води, оскільки важливі гості прибували човнами.

Робота належить родині Балян. Вони були вірменськими архітекторами, які служили османському двору протягом кількох поколінь. Вони поєднали європейське планування палацу з османським оздобленням. Результат виглядає знайомим для європейського відвідувача і водночас незнайомим. Мармурові сходи спускаються прямо в море. Головні двері виходять на протоку, а не на дорогу. Якщо ви приїжджаєте з боку суші, ви входите до палацу ззаду. Майже кожен важливий гість того періоду приходив з іншого боку.

У 1869 році імператриця Французька Євгенія зупинилася тут дорогою на відкриття Суецького каналу. Для неї підготували кімнату. Записи того періоду свідчать, що вона була облаштована, щоб нагадувати їй про її покої в Парижі. Також існує історія про те, що мати султана дала їй ляпаса за те, що вона взяла султана під руку на публіці. Ставтеся до цього як до фольклору. Люди повторюють це вже понад століття, і ніхто не може довести, що це сталося.

Абдулазіз дуже піклувався про флот. Він витрачав багато коштів на військові кораблі, і йому подобалися картини моря. Зазирніть у кілька кімнат, і ви знайдете намальовані на стелях кораблі — вітрильні судна, пароплави, відкриті води. Розписані стелі в палаці зазвичай зображують квіти або хмари. Тут ви отримуєте флот над головою. Він також був першим османським султаном, який подорожував Західною Європою в мирний час, у 1867 році. Він повернувся з твердими уявленнями про те, як має виглядати сучасний двір.

Меблі привезли з багатьох місць. Кришталеві люстри прибули з Богемії. Вази та порцеляна надходили з Франції та Китаю. Килими ткали в імператорських майстернях у Хереке, на узбережжі Мармурового моря. Під цими килимами, в деяких кімнатах, лежали циновки з очерету, привезеного з Єгипту. Вони не були прикрасою. Вони запобігали підняттю вологи з підлоги та охолоджували кімнати в липні. У цьому полягає практичний секрет палацу — дуже дорогого будинку з дуже розумною підлогою.

План відповідає старому османському правлінню. Одна частина будинку була громадською, селамлик, де султан приймав чоловіків і вів справи. Інша частина була приватною, гарем, де жила родина. Гарем просто означає захищену або заборонену частину будинку. Дві половини мають окремі входи та окремі сходи. Гості переміщалися через один світ і ніколи не бачили іншого. Сьогодні ви пройдетеся обома за один візит, чого не зміг би зробити жоден гість 1860-х років.

Спустіться до берега. Два невеликі павільйони стоять на березі води, по одному для кожної половини домогосподарства. Вони були побудовані для тіні та для спостереження за протокою. Зсередини Босфор заповнює вікно, як рухоме зображення. Човни все ще пропливають на однаковій відстані. Течії тут швидкі, і вони змінюють напрямок з глибиною. Рибалки завжди знали це. Люди, які сиділи в цих павільйонах, спостерігали за дорожнім рухом, погодою та рибою, точно так само, як це роблять люди зараз.

За палацом земля круто піднімається. Сади піднімаються на пагорб терасами, а під дорогою проходить тунель, щоб з'єднати їх. На верхньому рівні ростуть магнолії. Там також стоять менші павільйони, які використовувалися для кави, для відпочинку та для споглядання води вниз. Там також були стайні. Традиція пам'ятає Абдулазіза як важкого, могутнього чоловіка, який любив коней та боротьбу. Його тварин утримували з більшою турботою, ніж більшість людей у місті могли очікувати.

Палац має й похмурішу сторінку. Абдулхамід II правив імперією понад тридцять років. Його усунули з престолу в 1909 році. Він провів свої останні роки в цій будівлі, під охороною, в будинку, який збудував його дядько. Він помер тут у 1918 році, поки імперія, якою він керував, розпадалася навколо нього. Кімнати, якими ви проходите, були його останньою адресою. Ніщо в оздобленні не говорить вам про це. Ви повинні пам'ятати про цей факт.

Тепер вийдіть надвір і подивіться на північ. Підвісний міст перетинає Босфор одразу за палацом. Він відкрився в 1973 році, це перший міст, коли-небудь побудований через цю протоку. Протягом тисячоліть люди перетинали тут лише човнами. Цей палац був спроектований, коли це був єдиний варіант. Рух транспорту зараз проходить над головою постійним потоком, і звук досягає саду. Дві епохи транспорту розташовані в одному виді — імператорські веслові човни внизу, смуги руху автомобілів угорі.

Сьогодні будівля служить музеєм. Відвідувачі одягають чохли на взуття, тому підлога залишається тихою. Гіди переміщують групи з кімнати в кімнату, і ви можете почекати хвилинку біля дверей. Скористайтеся цим часом. Замріть і зверніть увагу, скільки світла поглинає будівля. Майже з кожної кімнати є вода принаймні з одного боку. У цьому й полягала суть. Це ніколи не було фортецею чи місцем розташування уряду. Це був будинок для спекотних місяців, збудований людьми, які могли дозволити собі найкращі ліки від спеки.

Пройдіться назад до берега, перш ніж піти. Вода тут швидко рухається, і вона змінює колір протягом дня. Пороми перетинають європейську сторону. Чайки пливуть за ними. Десь над вами машини постійно рухаються по мосту. Султани, які користувалися цим будинком, хотіли саме того, що ви маєте зараз — прохолодного повітря, рухомої води та часу, щоб спостерігати за обома. Цього ні в кого не забрали. Затримайтеся ще хвилину, а потім йдіть.