Принцеві острови

Зійдіть з порома та прислухайтеся, чого не вистачає. Немає жодних автомобільних гудків. Жодних двигунів, що від'їжджають від перехрестя. Ви чуєте велосипедні дзвінки, чайку, тонке виття невеликого електромобіля та кілька сотень взуття на кам'яній набережній. Потім до вас доходить запах, і це сосна — гаряча смола з лісу на пагорбі над гаванню, змішана з морською водою та смаженою рибою. Ваші плечі опускаються на сантиметр, не питаючи.

Це Принцеві острови, відомі турецькою просто як Адалар, що означає острови. Дев'ять з них розташовані в Мармуровому морі, біля азійської сторони Стамбула, і чотири приймають регулярні пасажирські пороми. Бююкада — найбільший. Хейбеліада, Бургазада та Киналіада менші та тихіші приблизно в такому порядку. Переправа займає від однієї до двох годин, залежно від того, де ви сідаєте та на який човен вам вдається сісти. Сядьте на правій стороні, щоб краще оглянути узбережжя. Човни швидко заповнюються в літні вихідні, і люди шикуються в чергу на набережній задовго до відправлення.

Назва не декоративна. За часів візантійського правління ці острови служили місцем заслання для членів імператорської родини. Повалений імператор, незручна імператриця, брат, який претендував на престол — будь-кого з них могли відправити сюди та зобов'язати вступити до монастиря. Це позбавляло суперника, не вбиваючи його, і тримало його достатньо близько, щоб він міг спостерігати. Острови виконували роль зручної в'язниці з видом на море.

Приватні автомобілі тут давно заборонені, і це одне правило формує все інше. Протягом поколінь транспортом був файтон, кінний екіпаж, і звук копит на дорозі був частиною візиту. Це закінчилося у 2020 році. Після поширення хвороби серед коней та тривалої публічної кампанії щодо їхнього лікування екіпажі були вилучені та замінені електромобілями. Деякі відвідувачі сумують за кіньми. Коні, загалом, зараз почуваються краще.

Тож ви йдете пішки, орендуєте велосипед або їдете на одному з невеликих електричних автобусів, які курсують по острову. Велосипед — найкращий вибір на Бююкаді, якщо ваші ноги до цього підходять, тому що пагорби — це справжні пагорби. Також подекуди можна придбати електросамокати. Що б ви не використовували, дороги вузькі, поверхня місцями нерівна, і ніщо не рухається швидко. Рух тут регулюється ввічливістю, а не сигналами.

Підніміться від гавані, і починаються будинки. Дерев'яні вілли, пофарбовані в бліді кольори, з різьбленими балконами, ліпниною під карнизами та садами, повними інжиру та мімоз. Більшість з них були побудовані в дев'ятнадцятому столітті, коли грецькі, вірменські, єврейські та левантійські родини міста зводили тут літні будинки, щоб втекти від спеки. Багато з них чудово збережені. Інші сидять зачинені за іржавими воротами, віконниці зачинені, а дерево росте крізь веранду.

На вершині пагорба на Бююкаді стоїть величезна дерев'яна будівля, кілька поверхів з сірого дерева з рядами порожніх вікон. Французька компанія облаштувала її як готель і казино, але дозвіл на її відкриття було відмовлено. Грецька православна громада купила будівлю та десятиліттями керувала нею як дитячим будинком, поки її не закрили в 1960-х роках. З того часу вона стоїть порожньою. Люди часто називають її найбільшою дерев'яною будівлею в Європі, і під цим твердженням це твердження здається правдоподібним.

Бююкада також має важливе місце в політиці ХХ століття. Після вигнання з Радянського Союзу Лев Троцький прожив на цьому острові близько чотирьох років, починаючи з 1929 року. Він написав тут свою історію Російської революції, ловив рибу з місцевим човнярем і постійно приймав іноземних гостей. Будинок, який він використовував, стоїть занедбаним на провулку за головною дорогою. Ніхто на поромному терміналі не згадає про нього. Запитайте мешканця, і він вам покаже.

Біля вершини найвищого пагорба на Бююкаді є невелика церква, присвячена Святому Георгію. Двічі на рік тисячі людей піднімаються крутою стежкою до неї. Багато хто розмотує котушку ниток під час прогулянки, кладучи її на землю протягом усього шляху, і загадує бажання, коли досягає вершини. Натовп складається одночасно з християн і мусульман. Ніхто не записав правил цього ритуалу. Усі просто їх знають.

Сідайте на човні ще одну зупинку до Хейбеліади, і темп знову зменшується. Військово-морське училище займає берегову лінію біля пірсу. На одному з пагорбів стоїть богословське училище Халкі, яке понад століття готувало православних священиків. Його було закрито законом у 1971 році, і йому ніколи не дозволялося знову відкриватися, хоча будівлі та бібліотека перебувають у стані готовності. Його майбутнє досі обговорюється в дипломатичних переговорах між урядами.

Соснові ліси покривають більшу частину височин, а влітку запах смоли стає настільки сильним, що його легко відчути на смак. Це також робить пожежу серйозною небезпекою, і один з островів втратив велику площу лісу через пожежу в останні роки. Є невеликі пляжі та плавальні клуби, побудовані на скелях, більшість з яких стягують плату за лежак та душ. Вода холодніша, ніж здається, і чистіша, ніж можна було б очікувати поруч із містом такого розміру. Регулярні плавці прибувають рано, займають плоску скелю та залишаються на ній більшу частину дня.

Якщо зможете, поверніться на пізній пором. Острів віддаляється за човном, у дерев'яних будинках запалюється світло, і шум міста поступово повертається по воді. Кілька годин ви були десь без руху, що незвично говорити про будь-яку частину Стамбула. Стійте на кормі та спостерігайте за слідом. Горизонт попереду стає все яскравішим. Невдовзі ви почуєте перший автомобільний гудок.