Пергамський Акрополь

Висота — це вся ідея тут. Ви стоїте на хребті за сотні метрів над рівниною, і вітер невпинно дме на вас, несучи пил, чебрець і далекий шум міста Бергама внизу. Мармурові колони ловлять світло на вершині позаду вас. У всіх напрямках земля обривається вниз: поля, вода з водосховищ, далекі пагорби. Люди, які побудували це місто, не хотіли комфорту насамперед. Вони хотіли, щоб їх бачили звідусіль і бачили все.

Зліт Пергамона читається як пригодницька історія. Після смерті Александра Македонського його генерали боролися за імперію, і один з них зберігав величезну скарбницю в цій фортеці на вершині пагорба, довіривши її офіцеру на ім'я Філетай. Він непомітно привласнив гроші, заснував династію, а його наступники, Атталіди, перетворили гарнізон на одну з найблискучіших столиць грецького світу протягом третього та другого століть до нашої ери. Скульптори, вчені та інженери працювали на цьому пагорбі одночасно.

Навчання було улюбленою зброєю династії. Атталіди побудували бібліотеку, яку стародавні письменники посідали друге місце після Александрійської. Плутарх, писавши століттями пізніше, стверджував, що в ній зберігалося 200 000 сувоїв, цифру, яку слід сприймати як давню чутку, а не як інвентар. Суперництво з Єгиптом породило відому історію. Коли експорт папірусу був припинений, кажуть стародавні автори, Пергам удосконалив письмо на спеціально обробленій шкірі тварин. Матеріал отримав назву міста, pergamena латиною, pergament англійською. Якою б прикрашеною не була ця історія, це слово справжнє, і сьогодні воно ваше.

Бібліотека стояла поруч зі святилищем Афіни, і ви можете пройтися крізь її фундамент. Зверніть увагу на ряди отворів і ніш у збереженій стіні, в яких, можливо, були закріплені дерев'яні полиці. Книги також мали драматичний кінець. Плутарх записав твердження, що Марк Антоній подарував усю колекцію Клеопатрі як подарунок для поповнення бібліотеки Александрії. Правда це чи ні, але історія показує, чого варті були ці сувої. Цілі королівства тішили одне одного книгами.

Тепер знайдіть театр і підійдіть до нього повільно. Вирізаний у схилі пагорба під терасами, він спускається під кутом, який більше схожий на скелю, ніж на сходи, і має місця для близько десяти тисяч людей. Це один з найкрутіших театрів, що збереглися з часів античного світу. Спускайтеся обережно, якщо спробуєте піднятися сходами, тримаючись за поручні, де вони є. Зі сцени далеко внизу верхні ряди ніби висять у повітрі. Кожне місце, навіть найвище, забезпечувало повний огляд рівнини.

На одній терасі знаходився Великий Пергамський вівтар, побудований у другому столітті до нашої ери та оповитий мармуровим фризом із зображенням богів, що борються з велетнями, вирізьбленим з рухом та насильством, які досі вражають відвідувачів. Тут ви не побачите фризу. Німецький інженер Карл Гуманн почав розкопки в 1878 році, а скульптури потрапили до Берліна, де на їхню честь згодом було названо музей. На самому пагорбі зберігся широкий ступінчастий фундамент вівтаря, а поруч росте сосна. Станьте на платформу та відбудуйте решту у своїй уяві.

Білі колони, що вінчають вершину, належать храму Траяна, доданому за часів правління Риму, і присвяченому імператорам, яким поклонялися як богам. Він стоїть на величезній штучній терасі, що підтримується склепінчастими залами, інженерному творі, такому ж вражаючому, як і мармур над ним. Археологи перебудували частину колонади у ХХ столітті. З його платформи відкривається найкращий вид на акрополь, а театр розкинувся прямо у ваших ногах.

Рим здобув усе це без битви. У 133 році до нашої ери останній цар, Аттал Третій, помер, не залишивши спадкоємця, і за заповітом залишив усе своє царство Риму. Заповіт вразив сучасників, і історики досі обговорюють його мотиви. Королівство стало римською провінцією Азія, а Пергамон століттями залишався багатим провінційним містом. Мало які імперії переходили з рук у руки за допомогою документів. Ця ж таки змінила.

Найвідоміший син Пергамона народився пізніше. Гален, який народився тут у 129 році нашої ери, став найвпливовішим лікарем античності, лікарем гладіаторів у своєму рідному місті, а пізніше імператорів у Римі. Його праці домінували в європейській та близькосхідній медицині понад тисячу років. Він навчався в Асклепіоні, цілющому святилищі на рівнині внизу, де лікування поєднувало ванни, відпочинок, фізичні вправи та тлумачення снів. Його колонадні залишки можна відвідати окремо після спуску.

На вершині пагорба була проблема з водою, і її рішення досі вражає інженерів. Елліністичні будівельники проклали трубопровід з гір за багато кілометрів на північ, і його остання ділянка працювала як сифон під тиском, проштовхуючи воду до цитаделі через герметичні труби. Ніяких насосів, лише сила тяжіння та тиск, керовані математикою другого століття до нашої ери. Під час прогулянки пам'ятайте, що кожен фонтан, лазня та сад тут проходили по цій прихованій лінії.

У 2014 році ЮНЕСКО додала Пергам та його багатошаровий ландшафт до списку Всесвітньої спадщини. Шари легко читати звідси. Під акрополем стоїть Червона зала, величезний цегляний храмовий комплекс римських часів, пізніше перетворений на церкву. Османські мінарети височіють серед сучасних дахів Бергами. Канатна дорога ковзає вгору по схилу, на який ви, можливо, піднялися. Двадцять два століття міста, складені на одному краєвиді.

Знайдіть тихий мармуровий блок і посидьте хвилинку, перш ніж піти. Вітер тут, нагорі, ніколи по-справжньому не стихає. Він перетинав цей хребет, коли бібліотека була повна, коли вівтар димився, коли останній король підписував свій дивний заповіт. Внизу трактори рухаються рівниною, а місто живе своїм післяобіднім життям. Королівства виявляються тимчасовими. Висота, світло та вітер були постійною колекцією весь цей час.