Скельні гробниці Дальян та Каунос

Десь в очереті стукає човновий двигун, а сам очерет — вищий за людський зріст — шипить один об одного на вітрі. Річка ковзає повз, зелена та повільна. Риба стрибає, плюхається вниз і зникає. Потім ви дивитеся вгору, і скеля на іншому боці води повністю зупиняє вас. Висічені в скелі, високо над річкою, фасади храмів — колони, дверні отвори, трикутні фронтони — ніби будівлі намагаються вийти з гори.

Почніть з назви міста, бо вона пояснює ландшафт. Дальян турецькою означає рибальська гребля — бар'єр для лову риби. Місто розташоване на звивистому каналі, який з'єднує озеро Кьойджегіз, що знаходиться позаду вас, із Середземним морем. Між ними річка розгалужується на лабіринт каналів через очеретяні зарості. Риба рухається вгору та вниз відповідно до пори року, і греблі збирають її тут поколіннями. Човни, а не автомобілі, — ось як це місце думає.

А тепер ці різьблені фасади. Це гробниці, вирубані в четвертому столітті до нашої ери для правителів та провідних родин Кауносу, стародавнього міста неподалік. Найвеличніші мають форму фасадів грецьких храмів, з двома колонами між пілястрами та різьбленим трикутним фронтоном угорі. Усередині кожної є невелика камера з кам'яними лавками для померлих. Вирізьблені високо на скелі, вони розміщували померлих над світом живих, обличчям до річки — видимі для всіх, але майже нікому недоступні.

Подивіться вздовж ряду, поки не знайдете гробницю, яка так і не була завершена. Один фасад просто обривається на півдорозі — верхня частина вирізьблена детально, нижня частина все ще необроблена скеля. Це урок, застиглий на півслові. Різьбярі працювали зверху вниз, зрізаючи поверхню скелі під час спуску, тому їм ніколи не потрібні були риштування знизу. Щось перервало роботу — історія не фіксує що саме — і камінь чекає з тих пір.

Люди, які замовили ці гробниці, були карійцями, а їхнє місто, Каунос, розташовувалося на кордоні з Лікією, чиї скельні гробниці дуже нагадують ці гробниці. Каунійці вражали сторонніх своєю незвичайністю навіть у давнину. Грецький історик Геродот писав про їхні особливі звичаї — він стверджував, що вони збиралися пити великими компаніями чоловіків, жінок та дітей, що шокувало та захоплювало його читачів. Іншими словами, прикордонне місто зі своїм власним стилем життя. Деякі речі все ще існують.

Ви можете відвідати сам Каунос на протилежному березі. Невеликий пором на веслових човнах перетинає річку тут стільки, скільки хтось пам'ятає, і коротка поїздка є частиною його шарму. На цьому місці ви знайдете театр, вирубаний на схилі пагорба, римські лазні, храмові тераси та фонтанний будинок біля старої гавані агори. Місто піднімається до скелі акрополя з захопливими краєвидами на канали. Дайте йому пару годин не поспішаючи.

Стоячи в руїнах, ви помітите щось дивне: моря немає. Каунос був портом, але зараз узбережжя лежить за кілометри. Це робила річка. Століття за століттям вона несла мул з гір і відштовхувала берегову лінію до моря, перетворюючи гавань на болото. Торгівля згасла, коли вода відступила. Цей візерунок поширений на цьому узбережжі, але мало де його видно так чітко — робочий порт, що повільно виходить на берег власною річкою.

Пройдіть каналами в інший бік, і вони вийдуть на пляж Ізтузу, вузьку піщану мілину, що простягається на чотири кілометри між дельтою річки та відкритим морем. З одного боку — прісна вода, з іншого — солоний, між ними — дрібний пісок. Це один із важливих середземноморських пляжів для гніздування морських черепах-логерхедів, відомих у науці як Caretta caretta. Літніми ночами самки витягуються на цей пісок, щоб відкласти яйця, як це робили їхні предки дуже давно.

Наприкінці 1980-х років цей пляж мало не став курортом. Прямо на піску для гніздування планувалося будівництво великого готелю. Британка Джун Хаймофф — місцеві жителі називали її Каптан Джун — оселилася тут у пляжній хатині та очолила міжнародну кампанію проти проекту, що привернуло увагу природоохоронців та газет до Дальяна. Забудову було зупинено, а в 1988 році ця територія отримала офіційний захист. Черепахи зберегли свій пляж, бо люди досить голосно сперечалися.

Захист має зуби, і відвідувачі є його частиною. У сезон гніздування пляж закривається на ніч, щоб не турбувати самок та дитинчат. Вдень тримайтеся подалі від позначених зон і залишайте на місці дротяні клітки, які ви можете побачити — вони захищають гнізда від хижаків. На дальньому кінці пляжу розташований реабілітаційний центр, де лікують поранених морських черепах, і ви можете його відвідати. Якщо ви зустрінете черепаху у воді, помилуйтеся нею, не переслідуючи та не годуючи.

Сама річка тече, як повільна економіка. Блакитні краби непомітно пробираються мілководдям, косяк кефалі — у каналах, а рибальський кооператив досі працює на греблях біля гирла річки. Човни курсують між містом, гробницями, пляжем та озером цілий день. На березі озера термальні джерела та грязьові ванни в Султаніє приваблюють купальщиків, які покриваються сивим покриттям і гріються на сонці — місцеві жителі вважають бруд усілякими перевагами, повір'ям, яким найкраще насолоджуватися як традицією та дуже гарною фотографією.

У якийсь момент сьогодні знову опинитеся на воді з вимкненим двигуном, дрейфуючи. Очерет шипить. Річка сповзає. Гробниці дивляться вниз, як і протягом якихось двадцяти чотирьох століть, а десь за піщаною мілиною на хвилях кружляє черепаха, чекаючи темряви. Правителі, історики, діячі кампанії, рибалки — усі тут працювали навколо цієї річки, ніколи не проти неї. Протягом кількох хвилин ти робиш те саме.