Палац Ішака-паші

Вітер дме ще до того, як ви досягнете брами. На цій терасі ніщо не може її зруйнувати, і вона несе дрібний пил, який осідає на ваших губах за лічені хвилини. Покладіть руку на камінь. Вдень він теплий, майже гарячий і трохи шорсткий — жовто-коричнева вулканічна порода, видобута неподалік. Усередині кімнат вітер змінює тональність, проходячи крізь порожні віконні отвори. Саме цей звук ви тут майже завжди чутимете.

Палац розташований на скельній терасі над рівниною Догубаязит, на висоті близько 2000 метрів. Подивіться з краю. Рівнина плавно та блідо тягнеться до горизонту, перерізана дорогою, що веде на схід до іранського кордону. Ця дорога — точка. Ця будівля була розташована там, де вона могла спостерігати за караванним шляхом, і той, хто володів цією терасою, міг оподатковувати або блокувати все, що рухалося по ній.

Датування не таке чітке, як стверджують путівники. Напис всередині гаремної секції містить дату 1784 року, яка фіксує завершення цієї частини. Загальноприйнято вважати, що роботи розпочалися приблизно на століття раніше. Отже, комплекс, яким ви проходите, збирався протягом поколінь, а не будувався за єдиним планом, і відмінності в кам'яній кладці між секціями є однією з найцікавіших речей, на які варто звернути увагу.

Його не збудував османський султан. Будівельниками були Чилдироглу, місцева династія, яка правила цим прикордонним районом на східному краю імперії. Відстань від столиці давала таким сім'ям значну незалежність. Палац такого розміру, так далеко від Стамбула, є свідченням того, хто насправді керував кордоном. Зверніть увагу, що в ньому є мечеть, гробниця, підземелля, кухні та укріплена стіна. Це невеликий уряд, а не заміський будинок.

Станьте перед головним порталом, перш ніж увійти. Камінь навколо дверного отвору покритий різьбленим рельєфом — квітами, геометричними смугами, розетками — а над отвором поверхня розбивається на яруси невеликих порожнистих ніш, розташованих як стільники. Цей елемент походить з ісламської архітектури далі на схід. В інших місцях комплексу ви знайдете деталі, які вчені пов'язують з сельджуцькими, османськими, грузинськими, вірменськими та перськими будівельними традиціями. Ця суміш є місцевою особливістю.

Через браму знаходиться перший двір, громадський. З нього відкривалися службові будівлі, стайні, склади та вартові. Рух, який мав справи з губернатором, зазвичай проходив сюди і не далі. Масштаб щедрий, а поверхні прості. Порівняйте просту кладку тут із різьбленими роботами біля дверей, через які ви щойно пройшли. Послідовність була розташована навмисно: спочатку вразити поріг, а потім взятися за справу.

Друга брама веде до приватного двору, і різьблення знову посилюється. З одного боку стоїть мечеть з куполом та різьбленою молитовною нішею всередині. Поруч із нею знаходиться гробниця під конічним кам'яним дахом, форма якої простежується ще з часів сельджуків та ранніх анатолійських будівель. Інтер'єр мечеті вартий кількох хвилин, які вона проводить. Світло потрапляє високо, а різьблені смуги навколо барабана купола все ще чіткі.

За ним розташований гарем, тобто приватні сімейні покої. Кімнати виходять на двір у щільному порядку, кожна з кам'яним каміном, вмурованим у стіну. Порахуйте каміни, проходячи повз, і ви отримаєте уявлення про те, скільки домогосподарств тут жило. Зими на цьому плато суворі. Опалення не було розкішшю, і будівельники явно ставилися до нього як до проблеми дизайну з самого початку.

Палац часто описують як такий, що мав систему центрального опалення, де тепле повітря проходило під підлогою та через канали в стінах. Сприймайте це як сильну місцеву традицію, а не як усталений факт. Що не викликає сумнівів, так це те, що стіни товсті, віконні отвори скромні, а кімнати розташовані так, щоб утримувати тепло. Вода також підводилася ззовні, а під підлогою є дренажна система.

Ще одна історія пов'язана з дверима. Традиція свідчить, що колись у палаці були позолочені двері, і що їх зняли та вивезли до Росії під час однієї з війн, які охопили цей кордон у дев'ятнадцятому столітті. Версії цієї історії поміщають їх у музейну колекцію. Це повторюється на місцях з упевненістю, і це цілком може бути правдою, але ставтеся до цього як до традиції. Самі дверні отвори зараз у кількох місцях відкриті до неба.

Ви помітите щось сучасне. Під час реставрації над частинами комплексу було встановлено захисну конструкцію даху з металу та скла. Думки щодо цього є сильними та здебільшого негативними серед архітекторів, і ви можете вирішити, де вам стояти. Однак практичний аргумент реальний. Сніг і тала вода потрапляли в кладку щозими, і руїни без даху на цьому плато не мають невизначеного майбутнього.

Подивіться на схил за палацом, перш ніж піти. На скелі вище знаходяться залишки давнішого поселення — цитаделі, мечеті, побудованої задовго до палацу, та кімнат, вирубаних у скелі внизу. Одна з цих вирубаних кімнат відноситься до урартського періоду, тобто люди працювали над цією скелею більш ніж за дві тисячі років до того, як було зведено палац. Підйом короткий, але земля пухка.

Потім поверніться обличчям на північ. У ясний день над рівниною в цьому напрямку височіє дуже великий білий конус, який домінує над усім іншим, що знаходиться на виду. Більшість днів він ховається в серпанку або хмарах, тому, якщо його видно, зупиніться і подивіться. Позаду вас порожні вікна продовжують видавати цей низький звук на вітрі. Зачекайте хвилинку тут, на краю тераси, перш ніж спускатися назад.