Село Ширінче

Прислухайтеся хвилинку. Десь під вами дзвенить ополоник об мідний горщик. У повітрі пахне подрібненими фруктами, теплим хлібом і сухими травами. Сонячне світло падає на білі оштукатурені стіни та темні дерев'яні балки. Бруківка трохи ворушиться під ногами. Шириндже розташоване в чаші зелених пагорбів, приблизно за вісім кілометрів від міста Сельчук. Виноградники та персикові сади піднімаються на схили з усіх боків. Це село спочатку знайомиться носом і вухами — очі наздоганяють його за мить.

Століттями це було грецьке православне село, і його стара назва була жартом на його власний рахунок. Воно називалося Чиркіндже, що приблизно означає «потворний» турецькою мовою. Легенда свідчить, що ранні поселенці обрали цю назву навмисно. Вони хотіли тримати чужинців подалі від своєї родючої долини, тому всім розповідали, що це місце потворне. Ця історія може бути правдою, а може й ні. Однак назва добре задокументована, і вона закріпилася за цією долиною протягом сотень років.

Потім настав 1923 рік. Після війни між Грецією та Туреччиною дві країни домовилися про обмін меншинами. Грецькі християнські родини цього села зібрали все, що могли понести, та вирушили до Греції. Мусульманські родини, вигнані з регіону навколо Салонік на півночі Греції, прибули на їхнє місце. Вони успадкували будинки, каплиці та сади, побудовані людьми, яких вони ніколи не зустрічали. У 1926 році село отримало свою сучасну назву — Шириндже, що означає «приємний». Старий жарт нарешті було виправлено.

Подивіться на будинки, гуляючи. Більшість із них дотримуються тієї ж схеми. Перший поверх — це грубий камінь, побудований для тварин, інструментів та бочок. Верхній поверх — дерев'яний, оштукатурений білим кольором, і часто виступає над вулицею на дерев'яних кронштейнах. Вікна обрамлені темним деревом, а деякі верхні кімнати утворюють закриті еркери, які ловлять світло. Це грецькі будинки дев'ятнадцятого століття, адаптовані за сто років турецького сімейного життя. Мало які села в регіоні так повністю зберегли цю тканину.

Шириндже сьогодні найбільш відомий своїми фруктовими винами. Виноградники та дегустаційні зали займають перші поверхи старих будинків. Вина виготовляються з персика, ожини, шовковиці, айви, дині та інших. Вони солодкі, з низьким вмістом алкоголю та розливаються по маленьких келихах для дегустації. Вирощування винограду тут сягає корінням у грецьких селян, які виробляли вино на цих самих схилах. Фруктові варіанти з'явилися пізніше, і вони допомогли перетворити тихе фермерське село на туристичне місце.

З грецької епохи збереглися дві церкви. У нижній частині села стоїть церква Святого Івана Хрестителя, кам'яна базиліка дев'ятнадцятого століття, яка була відреставрована та іноді проводить виставки. Вище на пагорбі знаходяться залишки другої церкви, більш зруйнованої та відкритої до неба. Усередині відреставрованої церкви зверніть увагу на збережені ділянки розписної штукатурки на стінах. У цих кімнатах збиралася сільська громада до того дня, коли вся громада пішла.

Головна вулиця також служить ринком. На кіосках продається мереживо ручної роботи, мило з оливкової олії, сушений інжир, нитки червоного перцю, гранатовий сироп та банки місцевого меду. Жінки села готують гезлеме, тонкий корж, розігрітий на куполоподібному залізному листі та загорнутий навколо сиру або зелені. Оливкова олія тут — серйозний бізнес — навколишні гаї живлять невеликі місцеві преси, і дегустація заохочується. Ціни договірні, ввічливо. Продавці вже багато разів чули кожну пропозицію щодо відкриття.

У грудні 2012 року це тихе село ненадовго стало одним із найбільш спостережуваних місць на Землі. Віруючі в так зване пророцтво календаря майя стверджували, що світ закінчиться 21 грудня того року. Шириндже, за їхніми словами, мав позитивну енергетику, яка б цього позбавила. Тисячі відвідувачів та журналістів стікалися на цю дату. Готелі були заповнені, вино розпродане, а світ не закінчився. Місцеві жителі досі розповідають цю історію з серйозним обличчям та легкою посмішкою.

Відразу за пагорбом розташована одна з найнезвичайніших шкіл Туреччини. Математичне село Несін, засноване математиком Алі Несіном, навчає чистої математики учням, які приходять добровільно, влітку та взимку, просто заради задоволення. Заняття проводяться у відкритих кам'яних амфітеатрах серед оливкових дерев. Тут немає іспитів і дипломів. У 2018 році Несін отримав головну міжнародну премію за створення школи. Вона розташована в пішій доступності від села.

Окрім магазинів, тут все ще панує сільськогосподарський ритм. Осінь приносить врожай винограду та оливок, коли фургони з фруктами гуркотять вуличками. Весна покриває пагорби польовими квітами та цвітом персикових садів. Багато сімей досі вичавлюють власну олію та сушать трави на дахах. Зійдіть з головної вулички, і ви знайдете курей, купи дров та внутрішні двори, де повсякденне життя продовжується так само, як і до приходу відвідувачів.

Підніміться, якщо можете, до верхнього краю села. Вулиці звужуються, натовпи рідшають, а бруківка перетворюється на грубий камінь. Звідти відкривається вид на всю чашу долини — черепичні дахи, що тягнуться вниз по схилу, білі стіни між кипарисами та фруктовими деревами, виноградники, що тягнуться до лінії хребта. Цей вид коштує лише короткої, крутої прогулянки. Одягайте взуття з надійним зчепленням, адже покоління ніг полірували це каміння до гладкості.

Перш ніж піти, знайдіть стіну в тіні та завмерте на хвилинку. Прислухайтеся ще раз — той самий ополоник, ті самі птахи, самокат, що піднімається на пагорб. Дві громади побудували це місце одна за одною, і жодна з них сьогодні не назвала б його потворним. Долина зберігає свої старі звички фруктів, олії, вина та розмов. Ви зараз у цій безперервності, ще один голос, що проходить вздовж дороги. Повільно вдихніть його, перш ніж дорога понесе вас назад.