Будинок Діви Марії

Дорога піднімається крізь сосновий ліс, щоб дістатися до цього місця, і повітря зберігає прохолоду підйому. Ви знаходитесь високо на лісистому пагорбі над руїнами Ефеса, пагорба, який здавна відомий як Солов'їна гора. Птахи співають у гілках. Десь під терасою тече вода. Сам будинок невеликий, збудований з грубого коричневого каменю, з одним низьким дверним отвором і дзвоном поруч. Тут люди тихо розмовляють, не маючи потреби їх питати. Це місце вчить власному голосу.

Традицію, пов'язану з цим будинком, легко розповісти. Християнські писання свідчать, що Ісус, помираючи на хресті, довірив свою матір Марію улюбленому учню. Рання християнська пам'ять пов'язувала цього учня, Івана, з Ефесом, де, як вважалося, він жив і помер. З цих двох ниток виросло вірування. Що Марія приїхала до Ефеса під опікою Івана, і що вона провела свої останні роки в маленькому будинку на цьому пагорбі, далеко від міста внизу.

Варто прямо сказати, що відомо і у що вірять. Жоден стародавній текст не називає цей схил пагорба. Згідно з давньою конкуруючою традицією, кінець життя Марії відбувся в Єрусалимі, де також шанується гробниця. Католицька церква ніколи не видавала офіційного рішення, яке б оголошувало цей будинок справжнім. Церква ж ставилася до святині з повагою, благословляла її паломництва та відправляла сюди трьох пап молитися. Віра та докази знаходяться поруч на цій терасі, і святиня не вдає з цього.

Сучасна історія, як не дивно, починається в палаті хворого в Німеччині. Анна Катерина Еммеріх, прикута до ліжка августинська черниця, яка ніколи не подорожувала, описала детальні видіння останнього дому Марії поблизу Ефеса. Кам'яний будинок на пагорбі, його планування, відстань від міста. Письменник Клеменс Брентано записав видіння, і вони були опубліковані в роки після її смерті в 1824 році. Протягом десятиліть розповідь залишалася просто книгою серед книг.

Потім, у 1891 році, священики з Ізміра вирішили перевірити книгу на практиці. Експедиція під керівництвом отців-лазаристів обстежила ці пагорби, маючи текст у руках. Вони знайшли руїни невеликої кам'яної будівлі, що відповідала описаному місцю, а поруч було джерело. Вони також знайшли дещо інше. Православні християни села Ширінче, що в долині далі, вже щороку в серпні здійснювали паломництво до цього місця, називаючи його Паная Капулу, дверима Всесвятої. Це відкриття частково стало повторним відкриттям місцевої пам'яті.

Археологи, які досліджували це місце, дійшли висновку, що видимі стіни стояли на набагато давніших фундаментах, а деякі матеріали сягають перших століть християнської ери. Будівля, в яку ви входите сьогодні, — це відреставрована каплиця, перебудована над цим старим камінням у ХХ столітті. Всередині зверніть увагу на намальовану червону лінію, що проходить вздовж нижніх стін. Під лінією кладка оригінальна, знайдена на місці. Вище неї — реставрація. Це надзвичайно чесний витвір архітектури.

Папські візити — це задокументована історія. Папа Павло VI молився тут у 1967 році, ставши першим папою, який це зробив. Іван Павло II служив у святині в 1979 році. Бенедикт Шістнадцятий провів месу на цій терасі в 2006 році, перш ніж натовп розійшовся серед дерев. Що б археологія остаточно не довела чи ніколи не довела, святиня увійшла в релігійне життя Католицької Церкви на найвищому рівні, і відвідування назавжди позначили пагорб.

Це також мусульманське місце молитви, що дивує деяких відвідувачів. Марія, яку турецькою називають Мер'єм, шанується в ісламі як мати пророка Ісуса, і цілий розділ Корану носить її ім'я. Вона згадується на ім'я в Корані частіше, ніж у Новому Завіті. Мусульманські відвідувачі приходять сюди, щоб просити її заступництва, особливо за дітей та здоров'я. У насичений день черга біля каплиці складається з представників кількох конфесій одночасно, без жодних церемоній.

Усередині каплиця являє собою одну невелику кімнату, темну та просту, з вівтарем та статуєю Марії в ніші апсиди. Світло свічок виконує більшу частину декору. Відвідувачі проходять повільною гуськом, деякі моляться, деякі просто дивляться. Менша бічна кімната традиційно асоціюється зі сплячим місцем Марії. Жодних фотографій, жодного шуму, максимум хвилина-дві. Багато хто потім каже, що саме ця маленькість зворушила їх.

Під каплицею крани, вмуровані в кам'яну стіну, з яких тече вода з джерела, а паломники всілякого ґатунку шикуються в чергу, щоб напитися та наповнити пляшки. Поруч простягається стіна бажань, рамка, покрита тисячами зв'язаних клаптиків, паперових серветок, стрічок та хустинок, кожен з яких несе чиюсь надію чорнилом або пам'яттю. Цей звичай поширений у різних релігіях цієї частини світу. Прочитайте кілька, якщо напис звернений назовні. Вони є справжньою гостьовою книгою святині.

У святині ведеться живий календар. У каплиці регулярно проводиться меса, і щороку 15 серпня, у свято Успіння, паломники збираються тут у великій кількості, продовжуючи серпневе паломництво, яке жителі Ширінче проводили задовго до того, як це місце стало відомим. Ефес, що знаходиться внизу, додає своєї ваги цій історії. У 431 році в цьому місті відбувся собор ранньої Церкви, який підтвердив для Марії титул Божої Матері в церкві, що носила її ім'я.

Перш ніж піти, відійдіть від черги та станьте під оливковими деревами на краю тераси. Світло пробивається крізь листя маленькими рухливими шматочками. Десь позаду вас течуть крани, а ліс продовжує свою звичайну роботу. Незалежно від того, чи ви прийшли як паломник, історик чи мандрівник, який заповнює день, пагорб пропонує всім ті самі два дари. Прохолодне повітря та довгу мить тиші. Візьміть і те, і інше з собою вниз по горі.