Ефес

Мармур під ногами полірований і трохи слизький. Дві тисячі років ніг зносили поверхню вулиці, а після дощу вона стає справді підступною. Посеред дня світло відбивається від неї, і вся алея сяє білим. Цикади підтримують рівний звук від сосен на схилі. Десь попереду група людей йде за провідником, і їхні голоси дивно лунають між стоячими стінами. Ефес гучний, яскравий і твердий під ногами.

Це було одне з найбільших міст римського сходу. Оцінки його населення різняться, і археологи обережно з ними поводяться, але місто вважалося одним з найбільших в імперії. Воно мало гавань, театр на десятки тисяч, бруковані та колонадні вулиці, громадські туалети, лазні, фонтани та бібліотеку. Більшість того, чим ви проходите сьогодні, є римським, хоча це місце вже було старим на той час і було заселене століттями.

Бібліотека Цельса – це будівля на кожній фотографії, і вона заслуговує на увагу. Його було зведено на початку другого століття за кошти Гая Юлія Аквілу на честь його батька, Цельса, римського намісника цієї провінції. Те, що ви бачите, це фасад — два поверхи колон зі статуями в нішах між ними. Інтер'єр був єдиним залом, облямованим заглибленнями для зберігання сувоїв. Подвійна стіна захищала книги від вологи.

Дві деталі роблять цю будівлю незвичайною. По-перше, Цельс похований усередині неї, у склепі під підлогою. Поховання в межах міських стін зазвичай не дозволялося, тому це був суттєвий виняток. По-друге, фасад — це витвір візуальної інженерії. Центральні колони більші за ті, що по краях, а основа трохи вигнута вгору посередині. Цей ефект робить будівлю ширшою та грандіознішою, ніж її фактична площа.

Фасад, на який ви дивитеся, був зібраний заново. Він обвалився давно, ймовірно, під час землетрусу, і його уламки лежали купою століттями. Австрійські археологи відбудували його в 1970-х роках, використовуючи оригінальні блоки. Цей метод називається анастилозом, і він дозволяє повернути на місце лише впали оригінальні матеріали. Статуї в нішах є копіями. Оригінали потрапили до Відня багато років тому і залишаються там у музеї.

Вгору від гавань-дорогою стоїть Великий театр, вирубаний у схилі пагорба. Він дуже великий. Зазвичай вказують, що кількість місць для сидіння становить близько 25 000 осіб, і навіть стоячи внизу, ви можете відчути масштаб. Підніміться трохи та поверніться. Пряма дорога внизу веде на захід до того, що колись було портом. Там розвантажувалися кораблі, а пасажири йшли цією вулицею прямо в місто.

Театр згадується в Новому Завіті. Книга Діянь описує заворушення в Ефесі, пов'язані з сріблярами, які виготовляли маленькі срібні святині богині Артеміди. Вони заперечували проти проповідей Павла, стверджуючи, що це загрожує їхній торгівлі, і в театрі зібрався натовп. Що б ви не робили з цієї розповіді, вона вказує на щось реальне. Культ Артеміди тут був великою та прибутковою галуззю, з майстернями, паломниками та сувенірами.

Сам храм — це велика відсутність. Він стояв на рівній землі поблизу сучасного Сельчука, і стародавні письменники зараховували його до семи чудес світу. Його не раз перебудовували, і зрештою він вийшов з ужитку. Сьогодні це болотисте поле з однією колоною, зібраною з розкиданих барабанів, часто з гніздом лелеки на вершині. Все одно йдіть. Контраст між репутацією та залишками — головна мета відвідування.

До терасових будинків потрібен окремий квиток, і вони його відшкодовують. Це були будинки заможних сімей, побудовані на схилі пагорба блоками, один над одним. Всередині мозаїчні підлоги, розфарбовані стіни з панелями червоного та жовтого кольорів, мармурове облицювання, внутрішні дворики та канали опалення під підлогою. Сучасний дах покриває весь комплекс, а система піднятих доріжок дозволяє зазирнути вниз у кімнати. Розфарбована штукатурка — це сюрприз.

Дрібниці несуть у собі повсякденність. Є громадська вбиральня з довгою лавкою з кам'яними сидіннями та каналом з проточною водою під нею. Ігрові дошки видряпані на тротуарній плитці там, де люди чекали. Підлоги магазинів вздовж мармурової вулиці зберігають клаптики мозаїки. На одній бруківці поруч із жіночою головою вирізьблений слід, який відвідувачам часто пояснюють як рекламу борделю. Ставтеся до цієї історії як до фольклору, а не до встановленого факту.

Найважливіший факт про Ефес непомітний. Місто залежало від своєї гавані, а річка, що живила затоку, несла мул. Протягом століть берегова лінія рухалася на захід. Неодноразово робилися спроби днопоглиблення, але воно не встигало за темпом. Кораблі перестали приходити. Сьогодні море лежить за кілька кілометрів, а стара гавань — це сільськогосподарські угіддя. Місто може бути добре керованим, добре побудованим і добре сполученим, і все одно програвати річці, що несе мул.

Розраховуйте час свого візиту відповідно до автобусів. Круїзні лайнери пришвартовуються в Кушадаси, і великі групи прибувають в середині ранку та відправляються рано вдень. До і після цього вікна на місці набагато тихіше. Руїни обслуговують двоє воріт, верхні та нижні, а між ними курсують таксі. Вхід зверху означає спуск через усе місто та завершення біля театру, що є легшим напрямком у спеку.

Ефес не закінчувався Римом. Місто продовжувало перебувати під владою Візантії, і християнство змінило його форму. Велика церква, пов'язана з Дівою Марією, стоїть біля гаванської дороги. На пагорбі в Сельчуку знаходяться залишки базиліки Святого Івана, збудованої над могилою, яку традиційно вважають апостольською, з замком над нею та мечеттю внизу. Місце постійно змінювалося ще довго після прокладання римських вулиць.

Поверніться до бібліотеки в кінці. Знайдіть мармурову вулицю та подивіться на колії, вирізані в бруківці. Вози залишали їх, один вантаж за раз, протягом поколінь. Потім подивіться на свої ноги на тому самому камені. Ефес — це не руїна, яку потрібно уявляти. Поверхні — оригінали. Кожна полірована латка під вашими черевиками була зроблена кимось, хто кудись їхав у звичайний день з чимось, що нести.