Старе місто Амасья

Приїдьте до річки та спочатку зупиніться там. Єшілирмак, зелена річка, ковзає посеред міста, швидка та каламутна, під низькими кам'яними та залізними мостами. Ряд білих османських будинків стоїть прямо на її березі, дерев'яні верхні поверхи нахиляються над водою на підпірках. За ними прямовисна скеля піднімається на світло, а високо в цій скелі вирубані величезні темні двері. Ластівки перетинають між будинками та скелею. Вся картина вміщується в один повільний поворот голови.

Ці двері - царські гробниці. У третьому столітті до нашої ери це місто, яке тоді називалося Амасея, стало столицею Понта, царства, яке поєднало перське походження з грецькою культурою. Його ранні царі були поховані тут, у покоях, вирубаних прямо в скелі, обрамлених різьбленими фасадами та до яких можна було дістатися кам'яними сходами. Кілька гробниць утворюють основну царську групу над старим містом, а інші розкидані вздовж долини. Їхніх мешканців давно немає. Архітектура влади залишилася позаду, у повному масштабі.

Ви можете піднятися до них. Східчаста стежка піднімається від прибережних провулків до тераси гробниці, і прогулянка займає спітнілі чверть години. Зблизька масштаб вражає. Дверні отвори набагато вищі за людський зріст. Навколо деяких гробниць різьблений коридор відділяє монумент від живої скелі, тому кожна гробниця читається як окремий блок у скелі. Після настання темряви прожектори висвітлюють фасади з ночі, і сяйво видно з кожного мосту в місті.

Амасія виховала людину, яка описала весь стародавній світ. Географ Страбон народився тут близько 64 року до нашої ери, коли Понт падав під Рим. Його сімнадцятитомна «Географія», найповніша географічна праця, що збереглася з античності, описує землі від Іспанії до Індії. Він також писав про своє рідне місто, вихваляючи річкову ущелину та фортецю над нею. Сучасна його статуя стоїть біля води, тримаючи глобус, який він ніколи не бачив, але все одно описав.

Над гробницями стіни замку Харшена пролягають по вершині хребта. Скеля була укріплена в давнину та відремонтована кожною наступною державою – Римською, Візантійською та Османською по черзі, бо той, хто володів цією скелею, контролював річковий шлях через гори. Дістатися до вершини вимагає зусиль або таксі, а нагородою є класичний краєвид. Річка внизу, місто, що простягається вздовж неї, та сади, що заповнюють долину в обох напрямках.

За часів Османів Амасія мала особливий статус. Це було місто князів. Юних спадкоємців престолу відправляли сюди як провінційних губернаторів, які навчалися державному мистецтву у своїх наставників, перш ніж, можливо, стати султанами. Майбутній Баязид Другий правив Амасією понад два десятиліття у XV столітті. Завдяки цьому містечку було створено палаци, школи та амбітні чиновники. Місцеві жителі точно скажуть вам, що це невелике річкове містечко допомагало навчати правителів імперії.

Це заступництво залишило пам'ятники вздовж берегів. Комплекс мечетей султана Баязида Другого, побудований у 1480-х роках, є найбільшим, розташований у затіненому площиною дворі біля річки, з медресе та бібліотекою поруч. Збереглися також і старіші будівлі. Одна мечеть XIII століття славиться своїм мінаретом зі спіральним різьбленням, а правителі сельджуків та ільханідів залишили по всьому місту школи та гробниці. Музей Амас'ї зібрав розрізнені знахідки, зокрема кілька середньовічних мумій, які вражають непідготовлених відвідувачів.

Улюблена історія міста — історія кохання. Ферхат, обдарований ремісник, кохав принцесу Ширін. Щоб завоювати її, як свідчить переказ, йому наказали власноруч прорубати водний канал через гору. Коли він наближався до успіху, до нього донесли неправдиву звістку про смерть Ширіна, і він помер від горя на скелі. Старий водний канал на схилі пагорба сьогодні носить його ім'я. Вважайте це легендою, яку тут розповідають протягом багатьох століть, і яка досі продає солодощі та сувеніри.

Сучасна історія також зупинилася тут. У червні 1919 року Мустафа Кемаль, якого пізніше назвали Ататюрком, зустрівся зі своїми колегами-офіцерами в Амасії та видав Амасійський циркуляр, документ, у якому проголошувалося, що незалежність країни перебуває під загрозою, та закликалося до скликання національного конгресу. Історики відзначають це як перший письмовий крок Турецької війни за незалежність. Місто дбайливо зберігає пам'ять про це, з пам'ятниками та реконструйованою залою для засідань. Тихе річкове місто, двічі переломний момент історії.

Пройдіться провулком Ялибойю за будинками на березі річки. Це візитні картки міста, фахверкові, побілені, їхні верхні кімнати консольно розташовані до води. Кілька з них відреставровано як музеї, кафе та гостьові будинки. Один особняк дев'ятнадцятого століття, Хазеранлар Конагі, обставлений як старовинний будинок і демонструє, як заможна родина облаштовувала свої кімнати. З протилежного берега весь ряд подвоюється в річці тихими вечорами, будинки зверху та будинки знизу.

Амасья також подорожує на яблуці. Невеликий, солодкий сорт з червоною шкіркою носить назву міста по всій Туреччині, а фруктові сади заповнюють дно долини за центром. Осінь – це їхня пора року, коли ринкові кіоски складають їх у піраміди. Долина годувала місто дуже давно. Стародавні письменники вже вихваляли плоди цієї ущелини, а зрошувальні канали, що пронизують сади, мають середньовічне та давніше коріння.

Завершіть на мосту, коли сходить світло. Річка тече під вами, будинки схиляються над своїми відображеннями, а фасади гробниць зберігають останнє сяйво високо на скелі. Заклик до молитви лунає зі скелі та подвоюється, один голос з мінаретів і один з гори. Королі, принци, географи та закохані стояли біля цієї ж зеленої води. Цього вечора місто ненадовго додало вас до цього списку.