Свята Софія

Зупиніться одразу за дверима та подивіться вгору. Світло падає з кільця вікон навколо основи купола. У повітрі пахне пилом, старим каменем та чистим килимом. Під ногами м’яка підлога — бірюзовий килим тепер покриває мармур головної зали. Навколо вас чути тихі голоси, шарудіння шкарпеток, а іноді зовні кричить чайка. Ця будівля стоїть на цьому пагорбі приблизно півтори тисячі років. Вона була церквою, потім мечеттю, потім музеєм — а тепер знову мечеттю.

Собор Святої Софії сьогодні працює як діюча мечеть. Вхід до головної молитовної зали безкоштовний поза п’ятиденним часом молитви. Ця зміна відбулася у 2020 році, коли будівлю повернули для використання в богослужіннях. До цього вона служила музеєм з 1935 року. Відвідувачі досі прибувають тисячами щодня. Тож ви можете опинитися поруч із кимось, хто молиться, кимось, хто фотографує стелю, і кимось, хто просто сидить на килимі. Усі троє тепер належать сюди.

Будівля, в якій ви стоїте, — третя на цьому місці. Дві попередні церкви згоріли, друга — під час вуличних заворушень у 532 році. Імператор Юстиніан I наказав негайно замінити одну. Він найняв двох чоловіків, які не були будівельниками за професією. Анфемій Тралльський та Ісидор Мілетський були математиками. Вони працювали з геометрією, а не зі звичайними римськими будівельними планами. Результат було зведено менш ніж за шість років — надзвичайна швидкість для споруди такого розміру.

Їхню центральну проблему було легко сформулювати, але важко вирішити. Як встановити круглий купол на квадратній кімнаті? Відповідь знаходиться над вашою головою, у чотирьох вигнутих трикутниках мурування. Їх називають пандентивами — клинами, які несуть коло вниз на чотирьох кутах. Кожен з них передає вагу купола на кутовий стовп. Метод спрацював настільки добре, що будівельники копіювали його протягом століть після цього. Подивіться на верхні кути, і ви зможете самостійно простежити форму.

Купол має проліт близько тридцяти одного метра. Його корона піднімається приблизно на п'ятдесят п'ять метрів над підлогою. Сорок вікон вирізані в кільці біля його основи. Знизу ця смуга світла робить кладку набагато тоншою, ніж вона є насправді. Письменник при дворі Юстиніана описував купол так, ніби він висить з небес на золотому ланцюжку. Він лестив своєму імператору. Він також описував оптичний трюк, який досі працює на людях, що стоять там, де ви знаходитесь.

Перший купол не зберігся. Землетрус зруйнував його частину у 558 році, приблизно через двадцять років після відкриття церкви. Ремонт дістався Ісидору Молодшому, племіннику одного з перших архітекторів. Він перебудував купол крутіше та вище, що зробило його набагато стабільнішим. Тож вигин над вами не зовсім такий, як бачив Юстиніан. Пізніші землетруси завдали ще більшої шкоди, і секції були знову відбудовані в Х і ХІV століттях.

У 1453 році османський султан Мехмед II захопив місто. Він прийшов до цієї будівлі в день її падіння і наказав перетворити її на мечеть. Перетворення полягало здебільшого у додаванні речей. Пізніші султани звели чотири мінарети, які ви бачили зовні, побудовані в різний час і в дещо різних стилях. У шістнадцятому столітті архітектор Сінан додав важкі контрфорси, щоб підкріпити стіни. Значна частина того, що сьогодні тримає купол, є результатом османської інженерії.

Тепер знайдіть міхраб — нішу в стіні, яка показує напрямок на Мекку. Зверніть увагу, що він не розташований на центральній лінії кімнати. Він не може. Церква була побудована обличчям на схід, до сходу сонця. Мекка розташована на південний схід від Стамбула. Тому османську фурнітуру довелося встановити під невеликим кутом до старішої кам'яної кладки. Як тільки ви помітите цей зсув, ви побачите його всюди — у килимі, лампах, рядах вірян.

Вісім величезних круглих медальйонів висять високо на стовпах. На кожному з них написано ім'я золотом на темно-зеленому тлі: Бог, Пророк Мухаммед, перші чотири халіфи та два онуки Пророка. Вони були зроблені в дев'ятнадцятому столітті каліграфом Мустафою Іззетом Ефенді. Вони є одними з найбільших творів арабської каліграфії. Літери мають висоту кілька метрів, але пропорції все ще правильно читаються з підлоги. Це складна частина письма в такому масштабі.

Мозаїки візантійських століть збереглися поруч із османськими роботами та під ними. Деякі з них відкриті, деякі приховані, і баланс багато разів змінювався. У 1840-х роках два швейцарські архітектори, брати Фоссаті, під час реставрації виявили їх багато, ретельно зафіксували, а потім знову закрили. Над головними дверима, на виході, мозаїка зображує імператора, який стоїть на колінах перед Христом. Люди ходили під нею, виходячи, понад тисячу років.

Каміння тут збирали з усього Середземномор'я. Зелений мармур надходив з Греції, пурпуровий порфір — з Єгипту, а блідо-сірі плити з прожилками — з кар'єрів поблизу Мармурового моря. Деякі колони були взяті зі старіших будівель, тому їхні капітелі не всі збігаються. Різьблення на цих капітелях надзвичайно глибоке та мереживне. Візантійські муляри свердлили камінь, а не лише різали його, тому поверхня цілий день утримує осередки тіні.

У північно-західному кутку стоїть колона, облицьована бронзою, з отвором, протертим на висоті долоні. Традиція свідчить, що камінь позаду залишається вологим, і що дотик до вологи лікує хвороби. Легенда свідчить, що на цьому місці з'явився святий. Що б ви не думали про цю історію, метал навколо отвору був відполірований до гладкості поколіннями пальців. Це одне з небагатьох місць у цій будівлі, куди людям пропонують торкатися.

Затримайтеся на мить, перш ніж піти. На галереї колись нордичний охоронець видряпав своє ім'я рунами на мармурових перилах. Імператриці спостерігали за службами з цього рівня. Султани молилися в захищеній від світла ложі біля фасаду. Сьогодні хтось поруч з вами перевіряє телефон. Купол пережив кожен з цих візитів, і він переживе і ваш. Ще раз подивіться вгору, а потім вийдіть на гамір площі.