Музей анатолійських цивілізацій

Проштовхніть двері, і вуличний шум стихне позаду вас. Повітря всередині прохолодне та сухе, так само, як товсті кам'яні кімнати залишаються прохолодними влітку. Світло падає з маленьких вікон, розташованих високо в куполах. Воно потрапляє блідими плямами на поліровану підлогу. Ви почуєте кроки, тихий шепіт голосів і час від часу клацання камери. Зачекайте хвилинку, перш ніж щось розглядати. У цій будівлі століттями продавали тканини та спеції, перш ніж у ній з'явилася хоча б одна музейна вітрина.

Ви стоїте всередині османського безестена — критого ринкового залу, побудованого для зберігання та торгівлі цінними товарами. Він був зведений у п'ятнадцятому столітті на схилі трохи нижче замку. Поруч з ним стоїть хан, заїзд, де купці жили зі своїми тваринами. Пожежа та занедбаність зрештою перетворили обидві будівлі на руїни. У перші роки Турецької республіки держава обрала ці руїни для розміщення стародавніх колекцій країни. Реставраційні роботи розтягнулися на десятиліття.

План простий, як тільки ви його знаєте. Пройдіться зовнішніми галереями по колу, і ви рухатиметеся вперед у часі. Спочатку йдуть мисливці кам'яного віку, потім фермери, потім металурги, а потім імперії. Центральний купольний зал містить найважчі частини — різьблені кам'яні панелі, які колись облицьовували стіни хеттських міст. Якщо у вас обмежений час, спочатку пройдіть цикл, а центральний зал залиште наостанок. Таким чином, скульптура з'являється як завершення, а не переривання.

Неолітичні скриньки містять матеріали з Чатал-Хююка, сільськогосподарського міста на рівнині Конья. Люди там жили в глиняних цегляних будинках, щільно укладених один до одного. Вулиць не було. Мешканці перелазили через дахи та спускалися до своїх домівок через отвір за допомогою драбини. Вони ховали своїх померлих під підлогою власних будинків. Шукайте маленьку сидячу фігуру з рулонами плоті та двома тваринами поруч. Її часто називають богинею-матір'ю. Археологи досі сперечаються про те, що вона мала на увазі.

Один настінний розпис з того ж міста заслуговує на уважний розгляд. На ньому зображено сітку з коробок, схожих на будинки, що видно зверху, з фігурою над ними, яку часто інтерпретують як вивергаючуся гору. Деякі дослідники називають це найдавнішою відомою картою. Інші кажуть, що коробки — це просто візерунок, а гора — леопардова шкура. Ніхто не може цього визначити. Станьте перед ним і вирішіть самі, яке прочитання здається вам переконливішим. У будь-якому разі, хтось намалював це на стіні близько 9000 років тому.

У кімнатах бронзової доби шукайте ажурні бронзові диски з гробниць в Алачахойюку. Олені та бики стоять усередині кіл, пересічених прутами, з маленькими кільцями, які, можливо, гриміли. Їх знаходили в могилах разом із золотими та срібними предметами. Їх точне використання невідоме. Збільшені копії цих оленів зараз стоять на пам'ятниках навколо Анкари, а це означає, що ви, можливо, вже пройшли повз такого дорогою сюди, не впізнавши його. Цей малюнок став однією зі стандартних емблем турецької археології.

Далі настає період, який дивує більшість відвідувачів. Приблизно 4000 років тому купці з ассирійського міста Ашшур керували торговою мережею глибоко в Анатолії. Їхня головна база була в Кюльтепе, поблизу сучасного Кайсері. Вони привозили олово та вишукані тканини караваном ослів, а срібло та золото — додому. Їхні літери збереглися на глиняних табличках. Деякі таблички досі запечатані в глиняних конвертах, нерозкритими, зі штампом відправника, втиснутим зовні.

Листи не є державними справами. Вони скаржаться на борги, затримки відправлень та сімейні сварки. Дружини пишуть чоловікам, які були відсутні надто довго. Купці сперечаються про процентні ставки. Це звичайні голоси людей, які жили до появи Хеттської імперії, збережені тому, що глина переживає вогонь краще, ніж папір. Дуже мало музеїв дозволяють вам так близько ознайомитися з приватним листуванням з другого тисячоліття до нашої ери.

Хетти правили центральною Анатолією з Хаттуси, на північний схід звідси. У центральному залі ви знайдете левів, сфінксів та довгі рельєфні панелі, вирізьблені з базальту та вапняку. Царі зображені в гостроносих черевиках та округлих ковпаках. Боги стоять на спинах тварин. Деякі експонати походять з Каркаміша, поблизу сучасного сирійського кордону. Уважно подивіться на різьблення ніг та рук — скульптори використовували неглибокі, впевнені вирізи, а на поверхнях досі видно сліди їхніх інструментів.

Після падіння хеттів, фригійці піднялися в західній Анатолії. Їхні матеріали тут походять переважно з Гордіона, де величезний земляний курган покривав дерев'яну поховальну камеру. Усередині були бронзові чаші, казани з пристроями у формі голів та дерев'яні меблі, інкрустовані витонченими геометричними візерунками. Курган часто називають гробницею Мідаса. Насправді, мешканця ніколи не ідентифікували з точністю, і дата робить родича більш імовірним, ніж самого легендарного царя.

Останні галереї належать Урарту, царству, розташованому навколо озера Ван. Урартські металурги виготовляли шоломи, щити та пояси, вкриті рядами тварин та воїнів. Внизу, в старіших частинах будівлі, окрема секція зберігає грецькі, римські та візантійські матеріали, знайдені в Анкарі та її околицях. Репутація музею також не мала. У 1997 році його було названо Європейським музеєм року, що дозволило цьому переобладнаному ринковому залу потрапити до дуже короткого списку.

Коли ви підете, зупиніться біля дверей, перш ніж спуститися з пагорба. Подивіться на стіни замку над лінією даху. У них вбудовані римські колони та візантійські блоки, які повторно використовував той, кому потрібен був камінь. Потім подивіться вниз на сучасне місто, що розкинулося по рівнині. Все, що ви щойно бачили, було побудовано в межах кількох сотень кілометрів від цього місця. Відстань між найстарішим об'єктом всередині та рухом транспорту під вами коротша, ніж здається.