Сагалассос

Вдихніть і відчуйте, яке розріджене та чисте повітря. Ви стоїте приблизно на півтори тисячі метрів вище, на крутих південних схилах гір Тавр. Вітер дме по розбитому мармуру. Далеко внизу дно долини розкинулося полями та маленьким містечком Агласун. А десь попереду вас — прислухайтеся — хлюпоче вода. Цей звук матиме значення пізніше. Сагалассос — римське місто в небі, яке зустрічає відвідувачів проточною водою.

Люди, які побудували тут перше місто, були пісідійцями, витривалими гірськими жителями з репутацією воїнів. Вони навмисно обрали це запаморочливе місце. Схил давав їм захист, холодні джерела давали їм воду, а висота давала їм огляд кожного підходу. Міста на узбережжі були багатими та вразливими. Сагалассос був важкодоступним — важкодоступним, важким для ведення сільського господарства та дуже важким для атаки. Ця вперта географія сформувала все, що сталося потім.

Один відвідувач не здавався зневіреним. У 333 році до нашої ери Александр Македонський прибув зі своєю армією під час свого походу через Анатолію. Стародавні історики записали, що пісідійці зустріли його на височині, і що його військам довелося боротися вгору проти захисників, які знали кожну скелю. Він все одно взяв місто. Це дивна відмінність, але реальна: схил, на якому ви сьогодні перетаплюєте подих, колись випробовував найуспішнішого воєначальника в античній історії.

За часів Риму гірська фортеця розквітла на виставковий знак. Сагалассос заслужив прихильність імператорів, а Адріан вшанував його як перше місто Пісідії, титул, який воно гордо рекламувало. Мармурові пам'ятники піднімалися на схил терасами — дві агори, будинок ради, лазні, храми, фонтани, бібліотека. Для провінційного гірського міста амбіції були величезними. Громадянська гордість тут була змагальним видом спорту, і гравці витрачали статки на каміння.

Тепер слідуйте за цим хлюпаючим звуком до верхньої агори, бо він веде до чогось майже нерозумного. Фонтан Антоніна — монументальна стіна з колон, ніш і статуй другого століття — давно обвалився під час землетрусів. Археологи відбудували його з тисяч оригінальних фрагментів, а в 2010 році знову включили воду. Холодна гірська джерельна вода знову ллється тим самим стародавнім каналом. Ви не уявляєте собі римський фонтан. Ви чуєте його.

Розкопки тут мають звичку знаходити велетнів. У 2007 році в руїнах римських лазень археологи виявили фрагменти колосальної статуї імператора Адріана — голову майже метра заввишки та величезні ноги в сандалях. Наступного року неподалік з'явилася відповідна колосальна голова Марка Аврелія. Знахідки стали новинами у всьому світі. Оригінали виставлені в музеї в Бурдурі, але їх знайшли в руїнах, повз які ви можете пройти й сьогодні.

Підніміться вище, і ви дійдете до театру, що розташований біля вершини міста. Він міг вмістити близько дев'яти тисяч людей, а його ряди висять над обривом на тлі гір. Придивіться уважніше, і ви побачите, що будівельники так і не закінчили його повністю — блоки лежать без остаточного різьблення, саме там, де каменярі встановили їх століття тому. Сядьте на високий ряд і переведіть подих. Римські глядачі так само піднімалися.

Сагалассос також працював, щоб заробити на життя. Місто масово виробляло вишукану червоно-глазуровану кераміку, відому археологам як червоно-глиняна кераміка Сагалассос, і століттями експортувало її по всьому східному Середземномор'ю. Місцеві глиняні пласти живили цілий квартал майстерень та печей. Тарілки та чашки, виготовлені на цьому схилі гори, були знайдені на стародавніх місцях у далеких країнах. Якщо фонтан був обличчям міста, то кераміка була його зарплатою — фабричне місто, оздоблене мармуром.

Кінець прийшов з-під землі. У шостому та сьомому століттях сталися сильні землетруси, а в ту ж епоху регіон гризли чума та невпевненість. Ті, що вціліли, поступово спускалися вниз до долини, де сьогодні стоїть Агласун. Місто ніколи серйозно не відбудовували чи розграбовували — надто високо, надто віддалено. Ґрунт повільно спускався схилами та закопував вулиці. Те, що зруйнувало Сагалассос, також зберегло його, як запечатаний архів на висоті.

Архів був належним чином відкритий у 1990 році, коли команда під керівництвом Бельгійського університету Левена розпочала систематичні розкопки, які тривають і донині. Їхній підхід зробив це місце відомим серед археологів: відбудовувати пам'ятки, використовуючи оригінальне каміння, де це можливо. Фонтан – їхнє візитівкове досягнення. Щоліта дослідники повертаються, щоб підняти ще один куточок ґрунту. Те, що ви бачите сьогодні, – це, мабуть, лише частина міста – решта все ще чекає під схилом пагорба.

Прогуляйтеся цим місцем неквапливо, як воно вимагає. Тераси з'єднані кам'яними доріжками та сходами, і кожна площадка змінює обрамлення долини внизу. Шукайте будинок ради, бібліотеку з мозаїчною підлогою та довгу вулицю з колонадою. Тут, нагорі, погода пише розклад – сонце може перетворитися на холодний вітер за лічені хвилини, навіть влітку. Носіть воду, носіть справжнє взуття та регулярно повертайтеся. Вид позаду вас – це половина архітектури.

Перш ніж спуститися вниз, ще раз станьте там, де ви зможете почути фонтан. Цей звук подолав вісімнадцять століть, щоб дійти до вас – заглушений землетрусами, похований під ґрунтом і знову вивільнений терплячими руками. Гори, які перемагали армії, тепер охороняють порожнє мармурове місто та один робочий кран римської води. Візьміть холодне повітря в долоні. Внизу, в долині, життя тривало. Дивовижно, але тут, нагорі, повернувся невеликий його шматочок.