Мечеть Селіміє

Задовго до того, як ви дійдете до дверей, мечеть вже знайшла вас. Її чотири мінарети височіють над Едірне, немов тонкі олівці, їх видно з пшеничних рівнин далеко за містом. Зблизька зупиніться на мить у внутрішньому дворі. Голуби цвірінькають з аркад, крани б'ють з фонтанів для обмивання, а камінь під ногами утримує денну спеку. Потім зайдіть всередину, в один величезний подих простору. Майже ніщо не заважає йому. Купол висить над головою на восьми прихованих опорах, і світло проникає з усіх боків.

Це мечеть Селіміє, завершена в 1575 році для султана Селіма Другого, сина Сулеймана Пишного. Султан обрав Едірне, а не Стамбул, для своєї великої імператорської мечеті. Це рішення спантеличило деяких у той час, і історики досі обговорюють його. Едірне був столицею Османської імперії до завоювання Стамбула, улюбленого королівського міста поблизу європейського кордону імперії. Якою б не була причина, цей вибір дав цьому провінційному місту одну з найвидатніших будівель в історії архітектури.

Селім Другий ніколи не молився всередині завершеної будівлі. Він помер наприкінці 1574 року, за кілька місяців до того, як було закладено останній камінь, і мечеть відкрилася за його сина. Османські літописці частково пов'язують її фінансування із завоюванням Кіпру в 1571 році. Селім — цікавий покровитель шедевру. Історія здебільшого пам'ятає його як тихого правителя, який залишив походи своїм міністрам. Проте його ім'я закріплене за горизонтом Едірне, його щодня вимовляють усі, хто вказує на горизонт і каже «Селіміє».

Архітектором був Мімар Сінан, найвідоміший будівельник Османської імперії. Взятий до корпусу яничарів у молодості з християнської родини в Анатолії, він навчався інженерії під час військових кампаній, будуючи мости та облогові споруди. Він став головним імперським архітектором у 1538 році та працював до дев'яностих років. Мечеті, мости, лазні, акведуки, школи. Сотні споруд по всій імперії носять його ім'я. Коли він розпочав «Селіміє», йому вже було за сімдесят, і йому вже нічого не залишалося доводити.

Традиція зберігає рядок, який приписують Сінану в мемуарах, продиктованих другу. Кажуть, що він називав мечеть Шехзаде в Стамбулі своїм учнівством, могутню Сулейманіє — своєю роботою підмайстра, а Селіміє — своїм шедевром. Незалежно від того, чи належать ці слова йому, цей рейтинг залишився незмінним. Архітектори їздили до Едірне, щоб вивчати цю будівлю, понад чотири століття. Повідомляється, що Сінан хотів довести, що османські будівельники можуть звести купол, який би конкурував з куполом Айя-Софії, і це завдання він брав на себе десятиліттями.

Подивіться вгору та не поспішайте. Купол має приблизно 31 метр завдовжки та піднімається понад сорок метрів над підлогою. Замість того, щоб спиратися на чотири величезні стовпи, як це робили попередні мечеті, він стоїть на восьми стрункіших, висунутих назовні до стін. Результат — це сенс усього дизайну. Ніякого лісу колон, жодних темних кутів. Майже вся підлога відкрита під єдиним покровом світла. Вікна оточують основу купола, тому стеля світлішає та тьмяніє разом з хмарами, що проходять.

Чотири мінарети — це кам'яні записи. Кожна з них височіє приблизно на 71 метр, має рифлену форму очерету та три балкони для заклику до молитви. Усередині двох з них три окремі гвинтові сходи звиваються одна навколо одної, тож три муедзини можуть підніматися на різні балкони, навіть не зустрічаючись. Це тиха демонстрація інженерної майстерності. З внутрішнього двору зверніть увагу, як мінарети стоять по кутах самої молитовної зали, піднімаючи всю композицію вгору, як стовпи для намету.

Під центром купола стоїть квадратна мармурова платформа на невеликих арках, галерея муедзина. Це незвичайне положення, прямо під короною купола. Присядьте біля його основи та пошукайте маленький різьблений тюльпан, перевернутий догори ногами. Легенда свідчить, що на цій землі був тюльпановий сад, і його власник відмовився продавати, якщо квітку не згадають у мечеті. Перевернута квітка, кажуть місцеві жителі, свідчить як про тюльпан, так і про впертість чоловіка. Жоден документ не підтверджує цю історію. Різьблення справжнє.

Підійдіть до дальньої стіни, тієї, що звернена до Мекки. Молитовна ніша там, міхраб, розташована у власній напівкупольній ніші, викладеній ізнікською плиткою з найкращого періоду османської кераміки. Їхні червоні кольори славляться. Цей особливий коралово-червоний колір виявився неможливим відтворити після занепаду ізнікських майстерень, і пізніші імітації ніколи не були цілком відповідними йому. Поруч з нішею височіє мармуровий мінбар, кафедра, її бічні панелі вирізьблені в кам'яному мереживі, настільки витонченому, що воно виглядає тканим.

Надайте інтер'єру повільного кола. Каліграфічні медальйони несуть імена Бога, пророка Мухаммеда та ранніх халіфів. Розписний декор піднімається на підвіски та купол, значна його частина оновлювалася в пізніші століття. Під приватною галереєю султана оригінальний декор зберігся в тихих куточках. Порахуйте рівні вікон, повертаючись. Ряд за рядом пронизує кожну стіну, тому зал здається освітленим зсередини навіть пізно вдень.

Мечеть була внесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 2011 році разом з її кулліє, комплексом будівель, які її обслуговували. Частина цього комплексу знаходиться під вашими ногами. Критий базар під назвою араста простягається вздовж основи тераси, а орендна плата за його магазини колись покривала утримання мечеті. Едірне також винагороджує за довші прогулянки. Османські мости, старі мечеті та знаменитий фестиваль боротьби з олією, що проводиться щоліта, належать до одного міста.

Перш ніж піти, поверніться у внутрішній двір і знайдіть місце біля прохолодної аркадної стіни. Спостерігайте, як люди перетинають мармур, маленький під мінаретами. Сінан закінчив цю будівлю у свої вісімдесят з гаком років і прожив майже до ста років. Він попросив, щоб його пам'ятали по його роботах. Чотири з половиною століття потому ви стояли всередині його відповіді, звичайного дня в Едірне, поки світло над головою постійно змінювалося.