Харран

Перше, що ви помічаєте, це спека, а потім рівнинність. Рівнина простягається в усіх напрямках, і майже ніщо не зупиняє ваш погляд. Сухий вітер розносить дрібний пил по землі, і він осідає на ваших руках. Потім ви проскакуєте крізь низький отвір у купол з глиняної цегли, і температура одразу падає. Пахне соломою, землею та прохолодною глиною. Надворі яскраво-біло. Усередині тьмяно, тихо і на кілька градусів прохолодніше.

Це купольні будинки, на які люди приїжджають до Харрана. Кожен з них являє собою конус з глиняної цегли, покладений кільцями, що поступово входять всередину, поки не змикаються вгорі. У даху немає деревини, бо деревини тут завжди було мало. Невеликий отвір на вершині дозволяє гарячому повітрю виходити. Сім'ї з'єднували кілька конусів разом з дверними отворами, щоб створити будинок. Форма практична, а не декоративна — вона пропускає рідкісні сильні дощі та захищає від сонця.

Будьте обережні з тим, на що дивитеся. Метод будівництва тут дуже старий, але куполи, що стоять сьогодні, не є стародавніми пам'ятками. Більшість із них були побудовані та перебудовані протягом останніх кількох поколінь, часто з використанням цегли, переробленої зі старих руїн на цьому місці. Багато сімей з того часу переїхали до бетонних будинків поблизу і тепер використовують конуси для зберігання речей. Деякі з них були встановлені для відвідувачів, з килимами, низькими подушками та чаєм. Запитайте, перш ніж фотографувати чийсь дім.

Вийдіть з будинків, і почнуться руїни. Ви побачите розірвані лінії міської стіни, ворота та низький насип поселення, де тисячі років будівництва накопичилися в пагорб. Фрагменти цегли та кераміки лежать вільно в землі. Це було справжнє місто протягом дуже тривалого часу, розташоване на шляху між узбережжям Середземного моря та Месопотамією. Каравани зупинялися тут, тому що була вода, і тому що дорога вигиналася через нього.

Слава Харрану в стародавньому світі походила від його місяця. У місті був великий храм бога місяця, якого в месопотамських записах називали Сін. Про нього писали ассирійські царі. До нього приходили паломники та правителі. У шостому столітті до нашої ери останній цар Вавилона відбудував храм, і його мати служила тут тому ж богу десятиліттями. Протягом сотень років ця запилена рівнина була одним з головних релігійних центрів стародавнього Близького Сходу.

Місто також стало свідком кінця імперії. Коли столиця Ассирії впала, останні ассирійські війська перегрупувалися в Харрані та зробили тут свій останній опір у 609 році до нашої ери. Після цього це місце постійно переходило з рук в руки. Вавилоняни, перси, греки, римляни, візантійці, араби та турки – всі вони утримували його. Римський імператор був розбитий неподалік в одній з найгірших військових катастроф Риму. Стоячи на цьому тихому полі, ця історія здається неймовірною – що частково і є сенсом.

Щось незвичайне тут збереглося. Ще довго після того, як регіон став християнським, а потім мусульманським, громада в Харрані зберігала свої власні давні вірування, включаючи увагу до планет і Місяця. Вони були відомі як сабійці Харрана. Їхні вчені були серйозними астрономами та математиками. Один з них, народжений у цьому місті в дев'ятому столітті, перекладав грецькі наукові праці на арабську мову та виконав оригінальні роботи з геометрії та теорії чисел. Ідеї з цієї рівнини поширилися дуже далеко.

Найвища річ на цьому місці – це квадратний мінарет, що стоїть окремо над зруйнованими стінами. Він належав конгрегаційній мечеті Харрана, побудованій у восьмому столітті за правління Омейядів, коли халіф переніс свою базу до цього міста. Збереглося достатньо, щоб прочитати план – широкий внутрішній двір, аркада, декорований фасад із стрілчастими арками. Подивіться на різьблену кам'яну кладку біля землі. Деталі витонченіші, ніж ви очікуєте від такої зруйнованої будівлі.

У південно-східному куті стін стоїть замок. Це важкі, темні руїни з круглими та багатокутними вежами, побудовані та перебудовані протягом середньовічних століть. Здалеку вежі виглядають міцними. Зблизька можна побачити шари ремонту, з різним каменем та цеглою, що використовуються на різній висоті. Будьте обережні, бо всюди є вільні блоки та відкриті краї, а поручнів дуже мало.

Харран також має релігійну назву. У книзі Буття родина Авраама залишає Ур і оселяється в місці під назвою Харан, а Авраам пізніше звідти залишає місто. Єврейська, християнська та мусульманська традиції пов'язують цю розповідь з цим місцем. Багато відвідувачів приїжджають саме з цієї причини. Це радше традиція, ніж археологія — жодні розкопки не можуть цього підтвердити. Але це пояснює автобуси і пояснює, чому це маленьке село на спекотній рівнині є на стількох маршрутах.

Живе село навколо руїн також заслуговує на вашу увагу. Більшість сімей тут розмовляють арабською вдома, також чути турецьку та курдську. Ввечері по стерні пасуться вівці. Відколи великі зрошувальні канали досягли цієї рівнини, бавовна та кукурудза тепер ростуть на полях, які ще в пам'яті живих були сухими сільськогосподарськими угіддями. Зелені прямокутники розташовані поруч із голими коричневими. Зміна цього ландшафту за останні десятиліття була швидшою, ніж будь-що за попередню тисячу років.

Затримайтеся на мить, перш ніж піти, в ідеалі в тіні одного з конусів. Покладіть долоню на глиняну цеглу. Вона тепла, зерниста і трохи м'яка під пальцями. Прислухайтеся — вітер, собака, далекий трактор, діти. Храм місяця зник, каравани зникли, астрономи зникли. Залишилася лише рівнина, кілька куполів, зруйнований мінарет і те особливе сухе повітря, яким ви зараз дихаєте.