Мечеть Сулейманіє

Вітер дме першим. На цьому пагорбі повітря постійно рухається, і воно несе запах моря з Золотого Рогу внизу. Чайки перевертаються над стінами внутрішнього двору. У саду цвинтаря лунає спів птахів, а далі чути шум транспорту, що піднімається схилом. Порівняно з мечетями внизу, біля трамвайної лінії, це місце тихе. Студенти проходять повз з книжками. Коти сплять на теплому камені. Потім заходиш всередину, а кімната величезна і дуже тиха.

Це мечеть Сулейманіє, побудована для султана Сулеймана між 1550 і 1557 роками. Архітектором був Сінан, який прослужив головним імператорським архітектором близько п'ятдесяти років і працював над сотнями будівель. Йому було за шістдесят, коли він почав тут працювати. Він уже багато збудував. Це було замовлення, яке поставило його в центр імперії, на найвищий видимий пагорб, для правителя на піку османської могутності.

Сінан ретельно оцінював свою роботу. Він описував одну ранню мечеть як свою роботу учня, цю – як роботу підмайстра, а пізнішу мечеть в Едірне – як свою шедевральну роботу. Це його власний розповідь, записана в кінці життя. Тож будівля, в якій ви стоїте, на його думку, не була найкращою. Задумайтеся над цією ідеєю на хвилинку. Він думав, що може зробити краще, і приблизно у сімдесят років він взявся і зробив це.

Подивіться вгору. Центральний купол піднімається приблизно на п'ятдесят три метри над підлогою та має протяжність приблизно двадцять сім метрів. Два півкуполи розширюють простір вздовж однієї осі, а менші куполи заповнюють боки. Головне – пропорції. Сінан вирішував проблему, поставлену Святою Софією тисячу років тому – як побудувати єдиний інтер'єр – і він хотів кімнату, яку можна було б зрозуміти з одного погляду. Станьте біля дверей, і ви зможете осягнути все одразу.

Зверніть увагу, скільки світла, і як рівномірно воно падає. Вікна розташовані смугами вздовж стін, навколо основи купола та в панелях тимпана. Немає темного кута. Порівняйте це з кольоровими, візерунчастими інтер'єрами в інших частинах міста. Тут стіни переважно прості, плитка обмежена ділянкою навколо молитовної ніші, а вітражі зосереджені в кількох вікнах. Стриманість – це дизайнерське рішення.

Сінан також думав про звук. Глиняні горщики були вбудовані в конструкцію біля купола, отвори яких були спрямовані в кімнату, щоб поглинати луну та переносити голос проповідника. Мечеть була спроектована так, щоб її було чутно, а також видно. Слухайте, коли не багатолюдно. Голос з кафедри досягає задньої стіни без підсилення. Це була інженерія, яку будівельник у шістнадцятому столітті міг перевірити, лише побудувавши її.

Ось деталь, яку люди пам'ятають. Над головним входом є невелика камера. Повітряні потоки були розроблені, щоб витягувати дим від олійних ламп усієї мечеті в цю кімнату, де на стінах збиралася сажа. Сажу зішкрібали та використовували для виготовлення чорнила. Тож лампи, що освітлювали молитви, також постачали матеріал для написання рукописів. Це замкнутий цикл, винайдений за чотириста років до того, як хтось вжив цю фразу.

Погляньте на молитовну нішу та стіну навколо неї. Плитка тут — ізнікська робота того великого періоду — біла основа, кобальтово-синій, бірюзовий та той насичений червоний колір сургучу, який нещодавно опанували ізнікські гончарі. Вітражі поруч із нішею виготовив майстер, відомий на прізвисько П'яний Ібрагім. Вікна є одними з найкращих, що збереглися в будь-якій османській будівлі, а кольори повністю змінюються залежно від того, де знаходиться сонце.

Зовні по кутах внутрішнього двору стоять чотири мінарети, між якими десять балконів. Традиційне пояснення — подвійний підрахунок: чотири, бо Сулейман був четвертим султаном, який правив зі Стамбула, десять, бо він був десятим в османській лінії. Незалежно від того, чи мав на увазі архітектор, цей підрахунок повторюється століттями. Вийдіть у внутрішній двір і порахуйте балкони самі. Це займе хвилину, і це дивно приємно.

Мечеть ніколи не була цілісним проєктом. Навколо неї Сінан розташував комплекс будівель: школи, медичний коледж, лікарню, громадську кухню, де подають безкоштовну їжу, хамам, караван-сарай та магазини, орендна плата яких покривала все це. Кілька таких будівель збереглися вздовж навколишніх вулиць. В одній зараз розташована бібліотека, в іншій — ресторан, відомий своєю квасолевою тушкованою стравою. Ідея полягала в тому, щоб створити район, що фінансується самостійно, а не пам'ятник.

Зайдіть у сад за мечеттю, і ви знайдете дві гробниці. Сулейман покоїться у більшій, під куполоподібною стелею, пронизаною невеликими отворами. Його дружина Хюррем Султан лежить у меншій гробниці поруч із ним. Вона починала як полонянка, приведена до імператорського двору, і стала його законною дружиною, що порушувало багатопоколінню османську практику. Те, що вона похована у власній гробниці, у цьому саду, саме по собі було чимось особливим.

Сінан також похований тут, у невеликій кутовій гробниці на краю комплексу, одразу за стіною. Вона скромна — кам'яний навіс над мармуровим маркером на розі вулиці. Він сам її спроектував. Після кар'єри будівництва для султанів він розмістив власну могилу на дорозі, поруч із водним каналом, який він також побудував. Більшість відвідувачів проходять повз неї, не піднімаючи очей.

Перш ніж піти, пройдіть до тераси на північній стороні. Золотий Ріг відкривається внизу, з мостами, поромами та пагорбами на іншому березі. Сулейман обрав цей пагорб, щоб місто бачило мечеть з води. Стоячи тут, ви отримуєте зворотний вид — той, який будівельники бачили щодня протягом семи років. Залишайтеся, поки не перепливе пором. Потім поверніться вниз з пагорба на звичайні вулиці.