Стародавнє місто Сіде

Спочатку прислухайтеся до моря. Воно долинає як низький, рівний звук з-за колон — Середземне море працює на скелях внизу. Повітря тут несе сіль і теплу соснову смолу. Під вашими ногами бруківка відполірована до гладкості, зношена століттями возів, сандалів, а останнім часом і кросівок. Торкніться барабана колони, що звалився, і ви побачите, що мармур прохолодний на затіненому боці та гарячий на боці, зверненому до сонця. Сіде розташований на невеликому півострові. Вода ніколи не далеко, в будь-якому напрямку.

Назва давніша за грецьку. Стародавні письменники записали, що Сіде означало гранат місцевою мовою цього узбережжя — мовою, яка з того часу повністю зникла. Гранати зображені на монетах міста. Це невелика підказка про людей, які жили тут до прибуття грецьких поселенців з північно-західного Егейського моря. В одному стародавньому переказі стверджується, що новоприбульці забули свою рідну мову за короткий час і почали використовувати місцеву. Якою б не була правда цієї історії, місто зберегло свою негрецьку назву.

У Сіде була гавань, а гавані приносять гроші. Кораблі зупинялися тут за зерном, за оливковою олією, за деревиною, вирубаною в горах за узбережжям. Місто також мало темнішу торгівлю. Географ Страбон описав Сіде як місце, де пірати з Кілікійського узбережжя продавали полонених людей. Він написав це просто, без особливих коментарів. Зрештою Рим очистив ці води від цих піратів. Місто продовжувало торгувати, і ці гроші були використані для будівництва багатьох будівель, серед яких ви стоїте.

Підійдіть до театру, і масштаб зміниться. Це один з найбільших театрів у цій частині Анатолії, і він побудований інакше, ніж більшість грецьких зразків. Замість того, щоб притулити сидіння до схилу пагорба, будівельники підняли його на масивні склепінчасті арки, оскільки півострів не давав їм зручного пагорба. Ви можете зайти в ці склепіння. Вони прохолодні та тьмяні, і звук ваших кроків змінюється, коли ви проходите під кожною аркою. Тисячі людей колись піднімалися цими сходами до своїх місць.

Театр не раз змінював призначення. Пізніше римляни відгородили нижні ряди стіною, щоб у цьому просторі можна було проводити вистави тварин та бойові шоу. Пізніше, коли місто стало християнським, частина його використовувалася для богослужінь просто неба. Під час прогулянки звертайте увагу на маленькі хрести, вирізані з повторно використаних блоків. Будівлі тут рідко зносили. Їх адаптували, латали, розкрадали на камінь і знову адаптували. Ця звичка пояснює, чому так багато збереглося — і чому майже нічого, що ви бачите, не належить до одного періоду.

Головні ворота стоять на перешийку півострова, де земля звужується. Одразу всередині них знаходяться залишки монументального фонтану, німфеуму. Вода надходила акведуком з гір і стікала по прикрашеній кам'яній стіні в широкі басейни. Це було перше, що зустрічав мандрівник після воріт. Послання було простим. У цього міста є надлишок води. Звідти до гавані тягнулася вулиця з колонадою. Секції цих колон досі вишикувалися вздовж сучасної дороги.

Поруч з театром розташована агора, головна громадська площа. Посередині можна розгледіти круглий фундамент невеликого храму. Найімовірніше, він був присвячений Тихе, богині удачі, яку часто зображували з долею міста в своїх руках. З одного боку площі знаходиться громадська вбиральня — довга вигнута кімната з кам'яними сидіннями над промивним каналом. Це один із найкраще збережених зразків на цьому узбережжі. Римські міста серйозно ставилися до санітарії та не робили з цього секрету.

Тепер вирушайте на край півострова, до храмів біля води. Кілька колон Храму Аполлона знову стоять разом, відбудовані у двадцятому столітті з шматків, що лежали на землі. Подивіться на фрагмент вигнутого каменю, який вони несуть. Уздовж нього вирізьблені голови Медузи. Римляни використовували це обличчя як охоронця, розміщуючи його на будівлі, щоб відвернути лихо. На заході сонця ці колони стають помаранчевими, потім рожевими, потім сірими, а море позаду них зберігає своє світло трохи довше.

Зараз у римських лазнях міста розташований музей. Це розумне поєднання, оскільки будівля лазні — це, по суті, низка високих, добре освітлених залів. Усередині на вулицях і площах навколо вас розташовані статуї. Є імператори, атлети, Афродіта, що купається, та портретні голови з разюче специфічними обличчями. Стояти поруч з однією з цих голів — це дивний досвід. Волосся укладено так, що, можливо, проіснувало ціле покоління. Хтось у цьому місті хотів, щоб його пам'ятали саме таким, яким він виглядав.

Ось та частина, яку відвідувачі рідко очікують. Протягом тривалого часу Сіде був порожнім. Стародавнє місто було покинуте, а півострів залишився наприкінці дев'ятнадцятого століття, залишений на це місце піском, чагарниками та випасом тварин. Потім, наприкінці дев'ятнадцятого століття, на це місце були переселені мусульманські родини з Криту. Вони будували будинки серед руїн, використовуючи стародавні блоки у своїх стінах, і займалися риболовлею, щоб заробляти на життя. Їхнє село виросло в місто, через яке ви проходите. У деяких старих будинках досі є барабан колони, вбудований у кут.

Ця багатошаровість і є справжнім характером цього місця. Тераса ресторану спирається на римську стіну. Магазин продає сонцезахисні окуляри біля візантійської арки. Коти сплять у тіні старих надгробків. Деякі відвідувачі вважають це недбалим. Інші вважають це чесним — місцем, де люди просто продовжували жити на одній землі дуже довго. Обидві реакції справедливі. Місто ніколи не ставилося до своїх руїн як до недоторканних, і саме тому руїни взагалі досі тут.

Перш ніж вирушати, пройдіться до води на самому кінці півострова. Сядьте на брилу обваленого мармуру та подивіться обличчям у відкрите море. Горизонт виглядає так само, як і для моряка, який привозив зерновоз у цю гавань. Вітер — той самий вітер. Позаду вас колони тримають свій шматок різьбленого каменю на тлі неба. Попереду — тільки вода та світло. Залиштеся на хвилину, не фотографуючи. Потім дозвольте звукам міста повернути вас назад.