Галліполійський півострів

Егейське море тут рідко буває гучним. Хвилі повільно розбиваються об вузькі галькові пляжі, вітер шелестить крізь сосни, а чайки перетинають миси. Це тихе, красиве узбережжя — низькі зелені пагорби, чиста вода, маленькі бухти. Це найважче уявити. У 1915 році цей півострів був одним із найжорстокіших місць на землі. Спокій навколо вас — це наслідки однієї з найзапекліших кампаній Першої світової війни.

Галліполійський півострів — Геліболу турецькою — утворює європейський берег Дарданелл, вузької протоки, що з'єднує Егейське море зі Стамбулом і Чорним морем. У 1915 році це географічне положення зробило його мішенню. Британія та Франція, які воювали з Османською імперією, хотіли форсувати протоку, дістатися до столиці Османської імперії та відкрити шлях постачання до свого союзника Росії. План обіцяв скоротити війну. Натомість він призвів до майже дев'ятимісячної кампанії — і жодного прориву.

Перша спроба була здійснена морем. 18 березня 1915 року союзний флот лінкорів увійшов у протоку, щоб змусити османські форти замовкнути. Міни та берегові гармати зупинили їх — кілька лінкорів було потоплено або покалічено за один день. Туреччина пам'ятає 18 березня як день морської перемоги при Чанаккале, а невеликий мінний загороджувач «Нусрет», який встановив вирішальну лінію мін, шанується донині. Після морської невдачі союзники вирішили висадити війська та взяти півострів пішки.

Висадка відбулася 25 квітня 1915 року — на мисі Геллес на краю півострова, а далі на північ у бухті, яка невдовзі стала відомою як Анзак. Анзак означав Австралійський та Новозеландський армійські корпуси, і для цих двох молодих країн дата стала постійною — 25 квітня досі відзначається щороку як День Анзака. Місцевість боролася із загарбниками з першої години: вузькі пляжі, підкріплені крутими хребтами та ярами, захищені зверху. Лінії фронту сформувалися в ті перші дні і майже не рухалися протягом решти кампанії.

На хребтах над бухтою Анзак османський полковник на ім'я Мустафа Кемаль повів свій 57-й полк у контратаки, що утримували висоти. Його наказ того дня став легендарним у Туреччині завдяки своїй прямолінійності щодо самопожертви, і полк бився майже до повного знищення. Зараз на полі бою стоїть меморіал 57-му полку. Кемаль пережив Галліполі, пройшов наступну війну, а пізніше заснував Турецьку Республіку, прийнявши ім'я Ататюрк. Його шлях до лідерства нацією розпочався на цих пагорбах.

Бої розгорнулися в окопах, розташованих лише за кілька метрів один від одного. На постах вздовж лінії Анзак солдати могли кидати гранати в протилежний окоп, а в більш спокійні періоди вони іноді кидали банки з їжею та тютюном. Короткочасне перемир'я у травні 1915 року дозволило обом сторонам поховати своїх загиблих між лініями фронту, і деякі чоловіки залишили його зі зміненим поглядом на ворога. Ця дивна повага стала однією зі спадщин кампанії. Саме тому турецькі, австралійські та новозеландські церемонії тут часто проводяться разом.

У серпні 1915 року союзники спробували вийти з глухого кута новими висадками в затоці Сувла та штурмами висот — у Лоун-Пайн, Нек та Чунук-Баїр. Новозеландські війська ненадовго утримували вершину Чунук-Баїр, один з небагатьох моментів, коли солдати союзників дивилися вниз на протоку, яка була метою всієї кампанії. Османські контратаки, знову очолювані Мустафою Кемалем, повернули пагорб. Наступи зазнали невдачі, з величезними втратами з обох сторін. Після серпня ніхто більше не прорвався.

Битва була лише частиною випробування. Літо принесло спеку, мух та хвороби, які проносилися крізь окопи; вода на боці союзників була дефіцитною та її завозили. Кінець листопада приніс повінь, а потім хуртовину, яка забрала життя людей в окопах. Османські солдати пережили ту саму землю та ту саму погоду. Хвороби та перенасичення забрали значну частку втрат кампанії — загалом обидві сторони нарахували сотні тисяч убитих та поранених.

Кінець був найкраще організованою операцією кампанії. У грудні 1915 року та січні 1916 року союзники поетапно, вночі, евакуювали півострів під ретельно продуманим обманом, зокрема, використовуючи гвинтівки, оснащені для самостійного вогню з вантажами, що капають водою, щоб переконати захисників, що окопи все ще зайняті. Відступ був завершений з надзвичайно малою кількістю втрат. Для Туреччини ця кампанія закріпила велику оборонну перемогу. Для союзників це стало тривалим уроком мужності, витраченим на хибний план.

Сьогодні півострів є меморіальним ландшафтом. Серед сосен розташовані десятки кладовищ та пам'ятників — невеликі, бездоганні та тихі. Біля південного краю затоки Морто стоїть Меморіал мучеників Чанаккале, величезний пам'ятник з чотирма колонами, присвячений османським солдатам, які загинули тут. На Лоун-Пайні розташований австралійський меморіал, на Чунук-Баїр — новозеландський. В бухті Анзак щороку 25 квітня ранкові служби приваблюють тисячі відвідувачів, які прибувають у темряві та разом чекають першого світанку.

Біля бухти Анзак стоїть меморіал, на якому вирізьблені слова втіхи, звернені до матерів іноземних солдатів, — вони говорять їм, що їхні сини, поховані на цій землі, живуть у мирі в дружній країні. Ці слова приписують Ататюрку в 1930-х роках, і історики сперечаються про їхнє точне походження. Але це почуття відповідає тому, як доглядається весь півострів. Кладовища всіх народів доглядаються з однаковою турботою, і відвідувачі з Туреччини, Австралії та Нової Зеландії сумують тут пліч-о-пліч.

Де б ви не стояли — пляж, хребет, галявина кладовища — знайдіть хвилинку без коментарів. Прочитайте кілька надгробків і зверніть увагу на вік. Подивіться на саму землю: наскільки круті схили, наскільки відкриті. Потім знову прислухайтеся до звичайних звуків — вітру в соснах, хвиль на березі. Це ті самі звуки, які солдати чули в тихі години між бомбардуваннями. Минуло більше століття. Земля знову зазеленіла, і сама тиша тепер є меморіалом. Ви є частиною його збереження.