Чатал-Хююк

Вітер дістається до вас першим. Тут його ніщо не зупиняє — рівна рівнина з усіх боків, низькі кургани, суха трава та пил, який за кілька хвилин знаходить ваші зуби. Жайворонки співають зі стерні. Під ногами земля бліда, потріскана глина, і вона хрумтить. Два великі укриття стоять над ділянками розкопок, і всередині них світло стає м’яким і сірим. Температура падає. Шум вітру перетворюється на гул об дах.

Подивіться на сам курган, перш ніж дивитися на щось усередині нього. Він піднімається, мабуть, на двадцять метрів над рівниною, довгим низьким земляним валом. Ніхто не насипав його навмисно. Він майже повністю складається з зруйнованих будинків. Люди будували з глиняної цегли, жили в будинку покоління чи два, засипали його та будували новий будинок прямо зверху. Робіть це понад тисячу років, і місто повільно піднімається над полями.

Це поселення було заселене близько дев’яти тисяч років тому, в неоліті — пізньому кам’яному віці, коли землеробство було новим. Цей час має значення. Ці люди були одними з найдавніших, хто жив у великій постійній громаді, вирощуючи сільськогосподарські культури та тримаючи тварин, а не стежачи за ними. Оцінки чисельності населення різняться, і чесні археологи не погоджуються, але тисячі людей, ймовірно, жили тут одночасно. Це була надзвичайна кількість людей в одному місці на той час.

А тепер найдивніше в цьому місці. Тут немає вулиць. Подивіться на розкопану ділянку, і ви побачите кімнати, щільно прилягаючі одна до одної, зі спільними стінами, без проміжків між ними та без дверей на рівні землі. Щоб увійти в будинок, потрібно було піднятися на дах і спуститися по драбині через отвір. Дахи утворювали поверхню, по якій ходили люди. Місто фактично було однією суцільною платформою з дверними отворами під ногами.

Подумайте, як виглядало повсякденне життя в результаті цього. Робота відбувалася на дахах — молоти зерно, виготовляти інструменти, готувати на відкритому повітрі, сушити їжу. Пересування по поселенню означало ходити по будинках інших людей. Отвір для драбини служив і дверима, і димарем, тому будинок мав вогнище прямо під ним, а стіни над вогнем були вкриті кіптявою. Розкопки виявили, що штукатурка біля вогнищ почорніла, а потім перештукатурена, знову і знову.

Мертві залишалися в будинку. Під піднятими платформами, де спали люди, археологи знайшли поховання — дорослих і дітей, покладених у підлогу, іноді багатьох людей під однією кімнатою протягом поколінь. Тіла були щільно складені. Деяких ховали з намистинами, інструментами або пігментом. Живі та мертві ділили підлогу. Зараз це здається тривожним. Для цих людей це було нормально, і це може бути однією з причин, чому будинки щоразу відбудовувалися на точно такій самій площі.

А ще є стіни. Кімнати були гладко оштукатурені білою вапняною штукатуркою та регулярно оновлювалися. Деякі штукатурні поверхні мають розписні візерунки червоного, чорного та помаранчевого кольорів — геометричні візерунки, відбитки рук, ряди людських фігур навколо великих тварин. Оскільки штукатурку наносили так часто, картини зрештою запечатувалися шарами, один над одним. Розкопки працюють з ними, як зі сторінками. Кімната, яка виглядає порожньою, може вмістити розписну поверхню на кілька міліметрів глибше.

Тварини були буквально вбудовані в архітектуру. Роги великої рогатої худоби вставляли в лавки та вмурували в стіни, іноді рядами, іноді виступаючи в кімнату на висоті голови. До стін також кріпили ліпні глиняні голови та фігурки тварин. Це не були трофеї, вішані на гачок. Вони були частиною конструкції, вмуровані на місце. Що б вони не означали, люди тут хотіли, щоб великі рогаті тварини фізично були присутні в кімнатах, де вони спали.

Одна розписна панель стала відомою, і варто знати суперечку щодо неї. На ній зображено візерунок з прямокутників під фігурою з крапками та лініями зверху. Багато людей інтерпретують її як план міста з вивергаючимся вулканом позаду — двовершиною, яку видно звідси в ясний день. Якщо вони мають рацію, це одна з найстаріших відомих карт і одне з найстаріших зображень виверження. Інші фахівці інтерпретують її як леопардову шкуру та декоративний візерунок. Дискусія не вирішена.

Тут чогось бракує, і це є справжнім сюрпризом. Немає палацу. Немає очевидного храму, немає центральної площі, немає монументальної будівлі, немає чіткої резиденції правителя. Будинки загалом схожі за розміром та обладнанням. Деякі мали більше поховань або більше прикрас, але ніщо не вказує на одну родину, яка контролювала решту. Поселення з тисяч, схоже, функціонувало без видимих королів, жерців чи адміністрації. Це ставить під сумнів більшість припущень щодо того, як мали функціонувати ранні міста.

Це місце було виявлено пізно. Британський археолог виявив курган у 1958 році та розкопав його на початку 1960-х років, і знахідки змінили те, як писали доісторію. Роботи зупинилися на десятиліття. Новий міжнародний проект знову розпочав розкопки у 1993 році з набагато ретельнішими методами — просіювання ґрунту, аналіз залишків, відбір проб підлоги квадрат за квадратом. Місце було додано до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 2012 році. Реконструйований будинок біля входу показує, як виглядала окрема кімната.

Перш ніж піти, вийдіть з укриття та станьте на вершині кургану обличчям до рівнини. Ви стоїте на дев'ятитисячолітніх зруйнованих будинках. Десь під вашим взуттям хтось спав над могилою своєї бабусі, щоранку піднімався по драбині та виходив на дах, щоб розпочати роботу. Пшеничні поля навколо вас тепер ростуть на тому ж ґрунті, який вони обробляли. Відчуй вітер, подивися на плоский горизонт, а потім повернися стежкою вниз.