Плато Айдер

Ймовірно, йде дощ, або він щойно припинився, або ось-ось почнеться. Вода тут постійно — капає з бляшаних дахів, стікає каналами вздовж стежки, висить у повітрі, немов дрібний туман. Трава під ногами мокра. Десь над вами повільно стукає коров'ячий дзвін, коли тварина рухається схилом. Якщо ви відчуваєте слабкий запах сірки, то це гаряче джерело, і саме через нього люди вперше прийшли сюди.

Це яйла — високогірне літнє пасовище, яке заселене протягом частини року і залишається здебільшого порожнім протягом решти року. Айдер розташований приблизно на висоті 1350 метрів, на полиці відкритої трави, оточеній лісом, який тягнеться вгору по схилах у всіх напрямках. Цей візерунок давній у цих горах. Села розташовані низько, біля чаю та кукурудзи. Тварини та їхні доглядачі піднімаються в червні та спускаються вниз, перш ніж сніг перекриє дорогу.

Поїздка сюди — це половина шляху. З Чамлихемшина дорога йде вздовж річки Фіртина вгору вузькою ущелиною, а Фіртина означає буря. Вода гучна, блідо-зелена та швидка. Зверніть увагу на старі кам'яні мости, що перетинають її — одинарні арки, круто вигнуті, достатньо вузькі, щоб двоє людей могли обережно розминутися. Кілька з них досі використовуються. Вище в долині є руїни замку на скелястому відрогу, де варто зупинитися в ясний день.

Гаряча вода тут піднімається природним шляхом і здавна використовується для купання. У селі є термальна купальня, де джерельна вода подається по трубах у басейни та приватні котеджі. Вона справді гаряча, насичена мінералами та злегка смердюча, і це правильне заняття після дня прогулянок під холодним дощем. Місцеві родини користуються цими водами поколіннями. Бронюйте квитки заздалегідь у розпал літа, бо місця швидко заповнюються турецькими відвідувачами.

Мешканці цих долин — це Хемшин, група з власними звичаями, одягом та діалектом, а також давньою традицією міграції на роботу. Їхня музика грає на тулумі, волинці, зробленій з надутої козячої шкіри з подвійною язичковою трубою. Вона не має гулу, що робить її звучання різкішим та швидшим, ніж у більшості волинок. Коли починається, люди беруться за руки в лінію або коло і танцюють хорон — швидкі, щільні кроки, плечі тремтять.

Їжте мухламу, яку також називають куймаком. Кукурудзяне борошно готують на вершковому маслі, потім додають місцевий сир, доки суміш не стане блискучою і не зтягнеться з ложки в довгі нитки. Його подають у каструлі, в якій його готували. Додайте мед і свіжий хліб, і це буде сніданок. Мед з високих плато в цій провінції є одним з найдорожчих у країні, тому що бджоли працюють у вузькому вікні альпійських квітів, а об'єм невеликий.

Подивіться, як побудовані будівлі. Традиційний візерунок — кам'яний перший поверх для тварин і сховищ, дерев'яний верхній поверх для людей і широкий карниз даху, щоб відбивати дощ від стін. Потім подивіться, що було додано пізніше. Бетонні блоки швидко зводилися під час туристичного буму, і плато втратило значну частину своєї цілісності. Програма реставрації видаляє та переробляє частину цього. Оцініть результати самі.

Айдер – головні ворота до гір Качкар, хребта, що піднімається вище 3900 метрів недалеко на схід звідси. Стежки відходять від плато до льодовикових озер, високих пасовищ та самих вершин. Це серйозна пішохідна місцевість з нестабільною погодою, і місцевий гід – це розумна інвестиція. Бурі ведмеді живуть у навколишньому лісі у великій кількості. Гіди розкажуть вам, де вони нещодавно годувалися, і це варто прислухатися.

Сезонний ритм все ще триває. Сім'ї приходять, коли трава готова, і плато наповнюється людьми, тваринами, димом та шумом. Тут протягом літа виробляють сир та масло. Восени все повертається на спад. Зима закриває значну частину верхньої долини, хоча саме село зараз залишається відкритим і приймає снігових відвідувачів. Якщо ви приїдете пізньої весни, очікуйте закритих доріг над плато та талої води, що тече всюди.

Водоспади спускаються зі схилів навколо, деякі постійні, а деякі з'являються лише після сильного дощу. Один біля села падає довгим тонким водоспадом, який місцеві жителі порівнюють з фатою нареченої. Ідіть до нього вранці, поки хмари не затягнулися. Стежка брудна в будь-яку пору року. По її краях росте кропива, тому довгі штани — це практичний вибір, а не обережний.

В середині літа на плато вище проводяться фестивалі. Люди приходять на день, щоб провести час з музикою, танцями та їжею просто неба, на мокрій траві, в погоду, яка б скасувала такий самий захід будь-де ще. Ці зібрання є місцевими, а не організованими для відвідувачів, і сторонніх, як правило, раді бачити. Музика грає допізна, і немає друкованого розкладу. Запитайте у своєму гостьовому будинку про дати, оскільки вони змінюються і рідко оголошуються за межами долини.

Перш ніж йти, пройдіть трохи від села в сутінках і зупиніться. Ліс різко починається на краю трави. Хмари спускаються схилом повільними пластами, потім рідшають, а потім знову з'являються. Ви почуєте воду в кількох напрямках і дзвін десь позаду себе. Тут немає нічого драматичного в одну мить. Вона накопичується. Затримайтеся досить довго, і плато виправдає свою думку без жодної допомоги.