Стародавнє місто Міра

Ви прибуваєте крізь море пластику. Сучасний Демре – це місто теплиць – тисячі з них виблискують на горизонті, вирощуючи помідори для половини Туреччини. Потім дорога закінчується біля сірої скелі, і пластикова епоха зникає. Скеля перед вами висічена зверху донизу дверними отворами, колонами та ганками – вертикальне місто гробниць, що стоять одна над одною, немов квартири для померлих. Голуби вилітають з отворів. Цей ефект перериває розмову.

Це Міра, одне з великих міст Лікії – стародавнього мореплавного регіону цього узбережжя. У розквіті свого існування воно було одним із провідних членів Лікійської ліги, а у візантійські століття стало столицею регіону. Більша частина міста досі лежить похована під метрами річкового мулу, під теплицями, які ви щойно проїжджали. Те, що було розкопано – гробниці та театр – саме по собі виправдало б подорож.

Підійдіть ближче до гробниць і вивчіть різьблення. Це не абстрактні пам'ятники. Це портрети будинків — кам'яні копії дерев'яних будинків, у яких насправді жили лікійці, з балками, перекриттями та кілочками, все це точно відтворено в скелі. Деякі мають вирізьблені ґанки та рельєфи сімей, які відпочивали всередині. Лікійці надали своїм померлим постійні версії будинків, які вони знали. Як побутова архітектура, гробниці пережили кожен оригінал.

Чому так високо на скелі? Ніхто не може сказати з упевненістю. Одне старе повір'я стверджує, що крилаті духи переносили померлих у потойбічне життя, тому гробниці чекали біля неба. Вважайте це вірним переказом, який передавалася народними переказами. Документально підтверджено, що ранні мандрівники знайшли сліди червоної, синьої та жовтої фарби на цих фасадах — скеля колись була кольоровим містом. З того часу погода повернула йому сірий колір, з ледь помітними відтінками пігменту.

Поруч зі скелею розкинувся театр, один з найбільших у Лікії. Підніміться його сходами та коридорами, і ви опинитеся всередині серйозної римської інженерії — склепінчастих проходів, ярусів сидінь та сценічної будівлі, різьблені блоки якої лежать, як частини пазла. Зверніть увагу на театральні маски, вирізьблені рельєфом на обваленому камінні — комедійні та трагічні обличчя, що колись прикрашали сцену, а тепер лежать на траві на рівні очей.

Театр також свідчить про катастрофи та відновлення. У 141 році великий землетрус зруйнував міста по всій Лікії, серед яких був і цей театр. Багатий лікієць на ім'я Опрамоас, відомий своїми пожертвами, допоміг фінансувати відбудову тут і в усьому регіоні. Місця, на які ви піднімаєтеся, частково є результатом одного з найвидатніших актів філантропії античності. Виявляється, благодійність — це давня звичка в Мірах, і її найвідоміший практик ще попереду.

У четвертому столітті єпископом цього міста був чоловік на ім'я Миколай. Він піклувався про моряків, бідних та дітей, і історії про його таємне дарування поширилися по всьому християнському світу — монети залишалися тихо, посаг давався вночі. Ці історії, переказані та вишиті століттями, подорожували Європою, змінювали одяг та клімат і стали Санта-Клаусом. Весела постать грудня простежує його документальне походження до єпископа, який ходив по цій землі.

Його церква стоїть у місті Демре, за декілька хвилин їзди від руїн. Церква Святого Миколая — це візантійська будівля на старих фундаментах, зі склепінчастими проходами, фрагментами стінного розпису та мозаїкою підлоги з геометричними візерунками. Розбитий саркофаг традиційно зображується як його гробниця. Паломники, особливо з православних країн, прибувають цілий рік, а грудневі служби збирають натовпи. Освітлення тьмяне, а атмосфера щира — тихіше голосіть і не поспішайте.

Сам святий не залишився. У 1087 році моряки з італійського порту Барі напали на церкву та вивезли більшість реліквій додому, де вони й залишаються. Барі збудував для них базиліку і досі святкує їхнє прибуття щотравня. Міри зберегли історію, церкву та порожню гробницю — і, як багато хто тут стверджуватиме, це мало значення для цієї людини.

Міри також заслужили згадку в Святому Письмі. У Діяннях апостолів записано, що Павло, подорожуючи як в'язень до Риму, пересідав на інший корабель у гавані Мір. Ця гавань, Андріаке, розташована за кілька кілометрів звідси, і її руїни варті того, щоб їх відвідати — причали, склади та масивне кам'яне зерносховище, збудоване за часів імператора Адріана. Зараз у зерносховищі розташований музей лікійської цивілізації, тому в зерносховищах зберігаються експонати там, де колись зберігалися запаси хліба для флоту.

Дайте цьому місцю неквапливу годину. Ранкове світло ласкаво падає на скелю з гробницею, а театр зберігає тінь до полудня. У руїнах гніздяться лелеки та горобці. За воротами кіоски продають апельсиновий сік і, неминуче, сувеніри Санта-Клауса поруч із репліками лікійських гробниць — дивний роздрібний підсумок двох тисяч років. Апельсини, принаймні, місцеві та чудові.

Археологія тут грає в довгу гру. Розкопки виявили, що місто лежить напрочуд неушкодженим під шаром мулу — місцями на глибині кількох метрів — включаючи невелику візантійську каплицю, виявлену з настінними розписами, які все ще зберігаються. Кожен сезон розкопок трохи відхиляє план. Місцеві жителі жартують, що половина Міри все ще спить під теплицями з помідорами, і жарт виявляється точним. Те, чим ви проходите сьогодні, — це лише частина того, що чекає на вас під полями.

Перш ніж піти, ще раз станьте між скелею та театром і дайте шарам осісти. Моряки вирубували будинки для своїх померлих. Стався землетрус, і багатій чоловік відбудував. Єпископ таємно здався і став легендою в червоному. Моряки вкрали святого, мул закопав капітель, а фермери посадили помідори над руїнами. Майра ввібрала все це і продовжувала жити — і цього вечора її теплиці тихо світитимуть над вулицями, що все ще сплять під землею.