Халфеті

Човновий двигун глушиться, і шум раптово припиняється. Тепер ви чуєте лише стукіт води об корпус і луну від скельної стіни. Скелі з обох боків зроблені з блідого вапняку, з сірими та золотими прожилками, і вони повертають цей звук назад до вас. Вода зелена і дуже спокійна. Вона пахне річковими водоростями та теплим каменем. Десь угорі ластівки прорізають ущелину. Потім хтось вказує вперед, і всі на човні замовкають.

У воді стоїть мінарет. Не поруч з ним — у ньому. Кам'яна шахта піднімається прямо із зеленої поверхні без жодної будівлі, без внутрішнього двору, без вулиці. Її балкон цілий. Нижче ватерлінії мечеть, до якої вона належала, все ще там, разом з будинками, що її оточували. Це найчіткіше зображення того, що сталося в Халфеті, і як тільки ви її побачите, решта ландшафту починає мати сенс.

Євфрат протікає через цю долину, а в 1990-х роках нижче за течією в Біреджіку було побудовано дамбу. Коли водосховище наповнилося у 1999 році, вода піднялася за ним і покрила нижні частини Халфеті та кілька сусідніх сіл. Будинки, сади, мечеті, цвинтарі та терасовані поля пішли під воду. Сім'ї отримали компенсацію, і більшість переїхала до нового поселення, побудованого для них на підвищенні. Дехто залишився на верхніх вулицях, вище нової ватерлінії.

Подумайте, що це означало на практиці. Люди пакували те, що могли нести з будинків, які збудували їхні бабусі й дідусі. Дехто переніс могили. Сусідам, які жили на тій самій вулиці, були виділені окремі ділянки в новому місті з прямими дорогами та без річки. Інші просто піднялися на пагорб і відбудували будинок на п'ятдесят метрів вище. Запитайте будь-кого тут, кому за п'ятдесят, і він зможе точно сказати вам, яка частина води знаходиться над їхніми старими вхідними дверима.

Човни пливуть вгору за течією до Савашана, ще одного села, яке пішло під воду. Ви пропливаєте повз схил, де старий цвинтар спускається у воду і зупиняється. Дахи та фрагменти стін розбивають поверхню під час низького рівня води. Там на мілководді стоїть другий мінарет. Човнярі сповільнюють хід, люди фотографують, і ніхто мало не розмовляє. Вода настільки прозора, що іноді можна побачити кам'яну кладку, що продовжується внизу.

Далі вгору ущелина звужується, і на скелястому мисі, де бічний потік зустрічається з Євфратом, з'являється фортеця. Це Румкале. Її стіни тягнуться вздовж краю скелі, а також є цистерни, вирубані в скелі сходи та каркас церкви. З середини дванадцятого століття до кінця тринадцятого ця фортеця була резиденцією глави вірменської церкви, обраної саме тому, що до неї було так важко дістатися. Рівень води сьогодні робить її майже легкою.

Халфеті також відома трояндою. Тут вирощують дуже темно-червону троянду, настільки насичену, що при сильному світлі вона читається як чорна, і її продають на місці як чорну троянду. Виробники кажуть, що місцевий ґрунт і вода створюють цей колір, і що він виглядає по-справжньому лише навесні. Рослини вирощують у невеликій кількості в садах, а не на великих полях. Ви побачите цю квітку на чайних склянках, милі, етикетках від варення та вивісках магазинів скрізь у місті.

Подивіться на схили над водою, і ви побачите тераси, деякі покинуті, деякі ще оброблені. Фісташкові дерева добре ростуть на цьому сухому вапняку, а також оливки та виноград. Лушпиння фісташок забарвлює ваші пальці в іржавий колір, якщо ви берете їх у руки свіжими. Фермери тут втратили найкращі рівнинні землі, які були низькими та близько до річки, і зберегли твердіший ґрунт вище. Ось чому сільське господарство, яке ви бачите зараз, чіпляється за схили.

У самому місті пройдіться вуличками трохи вище ватерлінії. Старі будинки побудовані з тесаного вапняку з плоскими дахами та маленькими вікнами, а деякі мають різьблені дверні рами. Кілька будинків були переобладнані на гостьові будинки та кафе з терасами, що нависають прямо над водосховищем. Коти сплять на стінах. Влітку місто наповнюється відвідувачами, переважно з інших частин Туреччини, а взимку воно майже порожнє, і вода стає сірою.

Варто пам'ятати, яка це річка. Євфрат починається в горах східної Туреччини та протікає на південь через Сирію та Ірак до Перської затоки. Рівнини, які вона омиває, підтримували деякі з найдавніших міст у світі. Зараз вздовж її верхньої течії розташована низка дамб, які виробляють електроенергію та зрошують землі, що колись були сухими. Халфеті — одна з невеликих, видимих витрат цієї системи, і місто перетворило ці витрати на свою головну визначну пам'ятку.

Повертайтеся на човен пізно вдень, якщо зможете. Скелі стають теплим помаранчевим, вода вирівнюється, а шум двигуна відбивається між скелями. Риба виринає на поверхню біля мілководдя. Подивіться на лінію, де бліда скеля зустрічається із зеленою водою, і прослідкуйте за нею очима — цієї лінії не існувало до 1999 року. Все, що було нижче, було місцем, де жили люди.

Перш ніж вирушати, знайдіть місце на набережній і сядьте, поставивши ноги біля краю. Вода спокійна і трохи непрозора, і вона рухається дуже повільно. Позаду вас місто продовжує свій звичайний день: склянки чаю, мотоцикл, хтось гукає ім'я. Під вами нерухомо стоїть село. Обидві ці речі тут одночасно вірні, і ви сидите точно на межі між ними.