Старе місто Мардін

Пізнє післяобіднє світло падає на камінь, і весь схил пагорба набуває кольору меду. Сходинки під ногами гладенькі та злегка вигнуті посередині. Десь внизу починається заклик до молитви, і поки він ще дзвонить, з іншої доріжки дзвенить церковний дзвін. Пахне кавою з кардамоном і гарячим камінням, що охолоджується. Оберніться, і земля просто опускається, а месопотамська рівнина тягнеться на південь, доки не зникає в серпанку.

Мардін побудований на крутому південному схилі єдиного пагорба, довгими горизонтальними терасами. Вулиці проходять поперек схилу, а не вгору по ньому, а сходи та склепінчасті проходи з'єднують один рівень з наступним. Існує правило планування, яке люди тут досі повторюють — жоден будинок не повинен загороджувати вид на будинок позаду нього. Незалежно від того, чи було це колись записано, місто дотримується його. Майже кожен дах, тераса та вікно виходять на ту саму відкриту рівнину.

Будівельним матеріалом є м'який місцевий вапняк. Він легко ріжеться, коли його щойно видобувають, і твердне після контакту з повітрям, тому так багато в цьому місті висічено, а не просто збудовано. Прогулюючись, зверніть увагу на дверні рами, віконні обрамлення та карнизи. Ви знайдете кручені колонети, розетки, ланцюги з геометричних вузлів, стрічки з листя та написи, вирізьблені арабською писемністю. У Мардіні досі працюють різьбярі по каменю, а в деяких майстернях можна почути різці.

Прислухайтеся до мов навколо. На цих вулицях ви можете почути в одній розмові турецьку, курдську та арабську мови, а в деяких місцях — туройо, сучасну форму арамейської мови, якою розмовляють сирійські християнські сім'ї. Мардін був місцем, де ці громади живуть як сусіди дуже давно. Назви магазинів написані кількома алфавітами. Коли люди тут кажуть, що місто змішане, вони мають на увазі простий опис вулиці, на якій вони виросли.

Пустіться до Великої мечеті, що знаходиться посеред старого міста. Її ребристий мінарет — це орієнтир, який можна знайти майже з будь-якої вулиці, а його купол розташований за внутрішнім двором, до якого можна дістатися через вузький вхід. Ядро будівлі сягає середньовіччя, коли династія Артукідів правила цим регіоном з Мардіна. Посидьте кілька хвилин у внутрішньому дворі. Там на кілька градусів прохолодніше, ніж на вулиці, і шум різко стихає.

Невеликий підйом приведе вас до медресе Зінкіріє, релігійної школи, побудованої в 1385 році місцевим правителем. Два ребристі куполи височіють над внутрішнім двором з басейном, а вхід обрамляє декорований портал. Підніміться на терасу на даху. Це одне з найкращих місць у Мардині, щоб зрозуміти місто — ви бачите дах за дахом, що спускається з пагорба, потім рівнину за ним, а прямо за вами — замкову скелю.

На західній околиці міста стоїть ще одна школа, медресе Касиміє, побудована в п'ятнадцятому столітті. У її внутрішньому дворі є довгий, вузький водний канал, який бере початок від невеликого басейну, розширюється в басейн і закінчується. Гіди тут пояснюють це як образ людського життя — джерела, зростання та кінця. Будівля розташована трохи осторонь від міста, тому вид з її тераси не переривається, а камінь яскраво світиться на заході сонця.

Знайдіть дорогу до церкви Сорока Мучеників, що захована за простою стіною на житловому провулку. Вона належить Сирійській православній церкві, стародавній християнській церкві, яка досі молиться арамейською мовою. Різьблений вхідний отвір та внутрішні штори, срібні лампи та розписні панелі варті того, щоб їх пошукати. Церква названа на честь сорока християнських воїнів, яких пам'ятають як мучеників. Тут проводяться служби, тому заходьте тихо та виконуйте те, що вам скаже доглядач.

Тепер шукайте аббару. Це місцева назва склепінчастого проходу, який проходить під будинком, з'єднуючи дві вулиці. Вони темні, прохолодні, іноді лише на ширині плечей, і зазвичай виходять на сонячне світло на зовсім іншому рівні міста. Діти використовують їх як скорочення. Пройдіться по одному з них повільно. Зміна температури, звуку та світла між одним кінцем та іншим – одне з найсильніших фізичних відчуттів, які пропонує Мардін.

Ось практична деталь, яка дивує відвідувачів. Багато з цих провулків занадто вузькі та занадто східчасті для будь-якого транспортного засобу, тому місто досі використовує ослів для збору сміття та перевезення будівельних матеріалів. Вони носять номерні жетони та прокладають маршрут. Якщо ви почуєте позаду себе стукіт копит на кам'яних сходах, притисніть себе до стіни та пропустіть їх. Це не туристична постановка; це просто єдиний метод, який працює на цьому градієнті.

Дайте ринкам годину. Мідники кують підноси та горщики у відкритих майстернях, і звук розноситься вулицею, перш ніж ви їх побачите. Срібні майстри виготовляють філігрань, техніку скручування тонкого срібного дроту у відкриті візерунки, яку цей регіон виробляє поколіннями. Ви також знайдете мило, виготовлене з олії, віджатої з насіння дикого теребінту, яке продається в необроблених зелених блоках. Купіть один, і ваша сумка пахнутиме ним до кінця подорожі.

Завершіть день на будь-якій терасі, що виходить на південь. Рівнина змінює колір з жовтого на сіро-блакитний, у селах далеко на рівнині запалюються вогні, а температура падає настільки, що вам знадобиться куртка. Позаду вас місто височіє вгору в темряві. Внизу земля тягнеться до Сирії без жодного пагорба на шляху. Дуже мало місць дозволяють вам стояти на сходах у торговому містечку та бачити так далеко. Залишайтеся, поки не зникне світло.